Глава 1 (2)

Гаразд, Катерині легше поступитися, ніж сперечатися. Нехай сама на мене подивиться. Може, тоді зрозуміє, що мені краще залишитися вдома і не ганьбитися. Або навпаки, скаже, що я прекрасно виглядаю і просто нічого не розумію в карнавальних вбраннях. Благо з погодою пощастило. Хоч і кінець жовтня, але видалося тривале бабине літо і на градуснику + 20, так що я накинула нарозхрист коротку шкіряну курточку, яка вдало доповнювала образ, і потопала назустріч приємному (дуже на це сподіваюся!) вечору.

Катя вже припаркувалася під під'їздом і, оглянувши мій наряд, пирснула зо сміху:

– Оце ти, подруго, дала! Я думала, ти скромніша.

Сама вона, наскільки я побачила, була в довгому чорному вбранні з червоною обробкою, декольтованому на межі пристойності, у якого був високий комір на манер плаща графа Дракули. Оскільки вона брюнетка, то перука їй не знадобилася, а ось над високою зачіскою перукар явно працював години дві, не менше. Кігті (чи то пак нігті) і правда були значними і, зрозуміло, кольору крові. Як тільки машину з ними веде? Ну а повноту образу створював яскравий макіяж в стилі вамп з незмінними червоними губами і цівкою «крові» біля куточка рота. І дивлячись на всю цю пишність, я зрозуміла, що одна з нас на сьогоднішньому святі зайва. І, як не прикро, це я.

– Гаразд, досить топтатися, залазь! – великодушно заявила Катерина. – Будеш пустотливою відьмочкою. Не бійся, якщо що, наші хлопці тебе в образу не дадуть.

– Як би мені від них самих відбиватися не довелося, – я не розділила її ентузіазму. – Пара-трійка коктейлів – і вони мати рідну забудуть, а вже руки пораспускать тільки дай! Добре, що я під спідницю хоч шортики одягла.

– Слухай, давай бачити в ситуації позитивні сторони, – ми рушили з місця, і Катерина стала зосереджено дивитися на дорогу.

Права вона отримала нещодавно, на склі все ще висить значок «У», так що водій з неї акуратний і зібраний. Тому я і не боюся з нею їздити. Вона не лихачить, як Світланка, у якої зазвичай вітер свистить і у вухах, і у волоссі.

Припаркуватися було ніде. Біля клубу з промовистою назвою «Кактус» скупчилася безліч автомобілів, так що довелося трохи від'їхати і стати в одному з провулків. Дочекавшись біля входу своєї черги, ми пройшли фейс-контроль і заплутаними коридорами стали спускатися у підвал, де і розташовувався цей заклад, благо всюди були покажчики, щоб не заблукати з напрямком. Нас обігнали дві дівчини, які з упевненістю згорнули вправо. Мабуть, уже не перший раз прийшли. Одна, здається, була жінкою-кішкою, а друга ведьмочкой в капелюсі і при мантії.

Гуркітлива музика, звуки якої наближалися з кожним кроком, теж добре підказувала дорогу, так що до дверей в зал ми підійшли наполовину оглушені, але майже щасливі. Народу в приміщенні виявилося чимало, всі веселилися і відтягалися по повній, атмосфера панувала святкова. Більшість була в карнавальних костюмах різного ступеня «жахливості». Ми обійшли танцпол і протиснулись до одного зі столиків, за яким вже сиділо кілька наших хлопців і дівчат, решта мала незабаром підійти.

Олексій, вічний двієчник, який постійно списував у Катьки, галантно приніс нам напої. Як і очікувалося, він поставив перед нами зовсім не колу, а пару алкогольних коктейлів і пішов за наступною порцією. Я сиділа за столиком і не відсвічувала, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги, хоча Олексій раз у раз поглядав на мої ноги, потім в зону декольте і знову на ноги, і поставив переді мною вже третій коктейль. От жук!