Глава 1. Дещо пішло не так

За місяць я трохи звиклася з місцевими порядками, поступово вживаючись у нову роль. Я все рідше згадувала про матінку, натомість зосереджуючись на своїх обов’язках дружини та господині маєтку.

Коли траплялися незначні труднощі, я намагалася упоратися з усім сама, немов доводячи усім навколо, що я вже не та зманіжена та безпорадна дівчинка, якою мене виховали батьки. Тепер замість безцільного витрачання часу я була зайнята господарюванням. Принаймні, намагалася усім цікавитися та бути в курсі справ.

Із особливою старанністю я підібрала для себе гардероб із вишуканих суконь, кожну з яких обирала із прискіпливою ретельністю. Мої хутряні накидки займали цілу кімнату, а білизна була напрочуд вишукана. Туфлі та черевички під колір суконь, капелюшки оздоблені екзотичним пір’ям, перлинами та штучними квітами, нижні спідниці із найтоншого льону та бавовни, кашемірові та шовкові рукавички – усе, аби задовольнити вишуканий смак мого чоловіка. За моїй розпорядженням вздовж центральної під’їзної алеї були висаджені кущі троянд, а всі тюлі на високих вікнах замінені. Це я наказала вчепити розкішну кришталеву люстру у їдальні та поприбирати із коридорів усі килими, натомість до блиску начистивши паркет із темного дуба.

Дещо, правда, пішло не так, проте не з моєї вини.

За обопільною згодою, тепер ми із чоловіком спали у різних спальнях, тому що перші тижні ні він, ні я не могли спокійно відпочити: барон будив мене мало не щогодини, або, забувшись, що вже пошлюблений та має законну дружину, голосно кликав когось зі служниць до себе в ліжко. Я ж, дізнавшись про ці його витівки, нестямно ревнувала, тремтіла від образи, плакала. Але відверто сказати, що мене турбує така його поведінка, не могла.

- Буде ліпше, якщо наші ночі проходитимуть порізно, - якось запропонував Вольдемар, в одну з тих ранкових годин, коли він нестерпно бажав близькості, я ж із останніх сил намагалася чинити йому опір, бажаючи доспати належний час.

 Від недосипання та клопотів у мене під очима утворилися сині кола, руки тремтіли, я відчувала постійну втому.

- Добре, - погодилася я, - напевно, це і справді буде найкращим вирішенням, тому що я просто падаю, мої сили тануть, мов лід, я марнію.

- … і хоча ти марнієш від кохання… Я обов'язково відвідуватиму твою спальню, - усміхнувся барон, - вранці чи ввечері, коли забажаєш.

- Коли забажаю, - я кинула на нього погляд, повний відчаю й благання.

Коли ми в той ранок зустрілися за сніданком, Вольдемар, замість спокійно їсти, зосередив свій погляд на мені.

 - Так далі не може продовжуватися, ти, Зоріно-Анно, вже й справді схожа на тінь, і я боюся, хоч би мене не звинуватили в тому, що я вирішив тебе занапастити, - похмуро протягнув він, вкладаючи до рота виделку зі смаженим равликом.

- Та що ви таке кажете, - я знічено усміхнулася, відчуваючи значне полегшення від його слів. - Ніхто так не подумає, навпаки. Всі тільки і будуть говорити про те, який ви темпераментний чоловік.

- Та невже?- темні очі лукаво зблиснули.

- Хто-хто, а я в цьому переконалася.

- Коли настануть твої особливі дні?.. – раптом понизив голос барон.

- Ще не скоро, - я мимовільно приклала руку до грудей.

- Дивно… Яке сильне бажання ти в мені розпалюєш.

- Та я…- я підвелася та ледь-ледь не розв’язала кінці пояса із дорогоцінної парчі, бажаючи показати себе як гарна дружина, що за першим покликом відгукується на бажання свого чоловіка, готова запобігати й догоджати, та вчасно схаменулася, помітивши подив у очах служниці. Густо почервонівши, я знову сіла, взяла келих з малиновим сиропом та зробила кілька ковтків.

Цієї миті я пошкодувала, що вибрала до сніданку цю занадто відверту сукню – легку, мов пелюстки квітів, насиченого шафранового кольору, із ліловою облямівкою та чималою рожевою мереживною вставкою на грудях, крізь яку добре просвічував звабливий темно-зелений шовковий ліфчик. На противагу матінці, ні тісних корсетів, ні громіздких каркасів я не одягала, навіть ставши заміжньою жінкою. Мій чоловік того не вимагав, йому навіть імпонувала така моя легковажність та нехтування модою – усе було дуже дороге й практичне. Тим не менш жодна із моїх суконь не виглядала буденно, усе мало тішити його погляд.

- Маєш якісь плани на цей час? – хрипко спитав чоловік, а його погляд прикипів до мого глибокого декольте.

- Нічого такого, просто хотіла повишивати… - пробелькотіла я, поправляючи волосся.

- Цікаво, цей темно-зелений шовк, - його погляд сповз донизу, затримався на китицях пояса, що звисали трішки нижче живота, - який він на дотик? Невже й правда, що ця тканина прохолоджує шкіру?

Знітившись, я закусила вуста, мої щоки знову спалахнули сором’язливим рум’янцем.

- Що ти відчуваєш… там? – барон підвівся, обійшов та став позаду, одна його долоня лягла на мій живіт, іншою він почав бгати сукню, аж доки оголилися коліна.

Так, я мала на собі комплект, і геть легенькі шаровари, що закінчувалися темно-бордовим мереживом над колінами, не стали перепоною для сороміцьких дотиків. Я відчувала шалене збудженням від пурхання пальців по шкірі, від ковзання шовку та палкого дихання в мою потилицю.

 Врешті, коли мій погляд затуманився і я вже вирішила, що наше побачення відбудеться просто тут, в їдальні, барон облишив гратися із моїми спідницями і взяв мене під руку.

Покірно опустивши очі та ледь чутно зітхнувши, я ковзнула поглядом по обличчях служниць, ковтнула слину та пішла за ним, розуміючи, чим усе це врешті скінчиться.

Зійшовши по білих мармурових східцях, кілька хвилин ми мовчки брели поміж охайно підстрижених кущів тамариску до залитої сонцем галявини, де стояла альтанка. Проте ми її проминули й увійшли в розарій. Сідаючи на кинутий поверх м'якої трави камзол мого чоловіка, я прикрила долонями обличчя. 

- Що з тобою, моя люба?

- Не знаю…

- Хочу побачити, як воно усе те виглядає… уся та розкіш, - тепер його руки впевнено пірнули під сукню, і зблиснув темно-зелений шовк шароварів. Згодом сукня помаранчевою барвистою квіткою упала на траву, і мою шкіру полоскотав теплий вітерець.