1

Вечір проминав фатально невдало для Івана. Та це особливо й не дивувало чолов’ягу. День який щойно промайнув теж був багатий на всілякі неприємності. Чергове непорозуміння з дружиною, котре непомітно переросло в гарячу сварку. Конфлікт з зажерливими сусідами, які знову безпардонно влізли в його присадибну ділянку. Зрештою погода, похмура, сира й насичена запахом гнилі не спонукала до хорошого настрою й веселого стану душі.

Мабуть, щоб розвіятися, чоловік і навідався в цей сільський генделик. Однак в напівтемному шинку було майже порожньо. І сидячи з пляшкою пива Іван не отримував і дещиці задоволення і спокою на які розраховував. Навкруги було нудно, одноманітно і якось порожнє. Навіть сусід за столиком не міг своїми нескінченими теревенями розвіяти похмурого настрою й смутку у чоловіка.

Все складалося так, що треба було допивати несмачне пійло і неохоче чвалати додому. Однак… Іван вже збирався залишити сільський бар, як у нього стрімко увірвалася незнайома йому жінка. Середнього зросту, одягнута в буденні джинси і потерту шкіряну курточку, на голові в’язана шапочка. На обличчі незнайомки, розчервонілому від прохолоди останніх листопадових днів, не було і натяку на косметику, зате великі карі очі жінки здавалось паленіли вогнем атомної електростанції.

Швидко й рішуче вечірня гостя підійшла до прилавку і почала напівголоса говорити про щось з продавщицею шинка. Іван прожив у селі все своє свідоме життя і знав здавалося тут всіх від малюків до старих пенсіонерів. Тим не менш ця жінка була йому незнайома і це викликало у нього немалий інтерес. Нахилившись до сусіда за столиком він ледь чутно поцікавився:

– Це хто?

– Відьма, – так само пошепки він почув відповідь на своє запитання.

Нічого надприродного у зовнішності незнайомки не було. Хіба що кучері смолисто-чорного волосся яке вибивалося з під шапочки. Але хіба то беззаперечний признак відьми? Брови Івана вигнулись запитальною дугою і за мить він отримав додаткове пояснення:

– Нова власниця бару. Злюка страшенна. Продавщицям заборонила записувати навіть гривню.

О на тобі. Іван й гадки не мав, що за ті кілька місяці коли він був на заробітках в рідному селі сталися такі зміни. І де подівся колишній власник шинка, старий добряк дядько Михась? Та якось глибоко задуматися над цим питанням, чи щось дізнатися в сусіда, у чоловіка часу не виявилося. Вирішивши все з продавчинею чорноволоса жінка швидко зиркнувши в їх сторону запитала:

– Хлопці, не допоможете перенести з автомобіля кілька пакунків сюди.

Іван мимоволі підхопився, відразу подумки облаявши себе за надмірну активність. Однак потяг чоловіка був помічений і власниця бару подарувавши йому гримасу, яку з великими труднощами можна було б сприйняти за посмішку, втомленим голосом промовила:

– Там небагато.

Звісно п’ять пластикових пакетів пива і мінеральної води, для того хто будував фешенебельні дачі відомим закордонним олігархам, це дрібнота. Проблема проявилася коли виявилося, що у мікроавтобуса спустило колесо, що у власниці «запаски» немає, що жінка на все це змогла тільки лайнутися «трясця» і… І за що це йому все?

На околицю села вони ледь-ледь добралися на спущеному колесі. Там був сільський автосервіс. Власник – однокласник Івана. Простий телефонний дзвінок і Вадик Пампушка прийшов на допомогу. Критично оглянувши супутницю чоловіка приятель показав на невеличку комірчину і сказав, що поки він буде займатися колесом, вони можуть зробити собі там гарячу каву.

Так воно й трапилося. Поки Вадик займався вулканізатором Іван встиг зготувати каву. Правда від філіжанки гарячого напою Оксана на диво просто задрімала, і коли Пампушка відремонтував її авто, то… Поламаний мікроавтобус, його незнайома власниця, іронічна пика однокласника і повний бардак в голові. А головне за що і це йому сьогодні? Невдоволено крекнувши Іван закинув напівсонну жінку на сидіння, хряснув дверцятами і всівшись за руль вирушив в дорогу. З її ледь зрозумілого бурмотіння хоч дізнався куди їхати.

Оксана мешкала в передмісті райцентру в приватному будинку. Коли Іван в’їхав на подвір’я, жінка вже поборола дрімоту, і вибравшись з «буса» скупо подякувала:

– Спасибі за допомогу, – а потім наче схаменувшись запитала. – А ви тепер як повернетеся додому?

– Й гадки не маю, – зізнався Іван тільки тепер усвідомивши, що його неприємності ще не закінчилися.

– Переночуєте у мене, – рішуче промовила жінка. – Вільного місця у мене вистачить. А завтра я вас підкину в село, або доберетеся самі на рейсовій маршрутці. 

Відмовлятися від запропонованого притулку в таку прохолодну осінню ніч було б повним безрозсудством. Чоловік кинув головою на знак згоди і мовчки попрямував за Оксаною до її помешкання. Бажання подзвонити дружині й пояснити що він сьогодні не ночуватиме вдома Іван відкинув без особливих вагань. Вона вже давно не переймається ні ним, ні тим де він знаходиться. Головне щоб вчасно пересилав, або передавав зароблені гроші. Не буде мабуть особливо турбуватися і сьогодні з гіркотою подумав чолов’яга.

Цю ніч Іван проспав у чужому помешканні наче новонароджене маля. Йому вперше за стільки років навіть щось снилося. Що саме він не пам’ятав, але здається це було світле і приємне. А ще на ранок у чоловіка від нічного сновидіння залишилося передчуття того, що в скорому майбутньому на нього чекає щось хороше і важливе в житті. Звідки з’явилися такі враження він не знав, та своїй інтуїції давно вже звик довіряти.