Відлюбилося

Розділ 55. Реанімувати серце

    Сезон цвітіння ромашок закінчувався. Але знову розпочинався сезон їхніх почуттів один до одного. Каріна почала розквітати як квітка. Минуло майже півтора року після смерті її чоловіка, яку вона пережила дуже важко. Їй було боляче, надмірно боляче. Не зважаючи на те, що в її життя знову проник Тимофій Єременко, жінка не планувала залишати Антона. Хоч серце рвалося до іншого, але за руку до кінця планувала пройти з чоловіком. Але зараз, тримаючи за руку Тімоху, біль потрохи відступав. Бо саме цей чоловік, що тут поруч і був її найбільшим болем і найбільшим щастям водночас. 

— Вже не смикаєшся коли беру тебе за руку?  — почула вона над самим своїм вухом шепотіння знайомого голосу. 

— Просто навчилася контролювати свій тремор в руках, — посміхнулася Каріна. 

— Більше не буде спроб покалічити мене? 

— Не буде. Були спроби відлюбити тебе, але в мене нічого не вийшло. Любов, як і ромашки штука багаторічна, якщо взагалі не вічна, — ніжно говорила жінка припадаючи до плеча Тимофія Єременко. Але для неї він був Тімохою. Безголовим юнаком, через якого і вона колись втратила голову. 

— Я казав тобі колись, що до старості встигнемо і весілля зіграти, — розсміявся Тімоха притискаючи жінку сильніше до себе, — І так, як діти тепер у нас спільні є, чекатимемо разом спільних внуків.

— А не зарано для внуків? — розсміялася жінка. — Ми лиш кілька місяців разом. 

— Пропонуєш ще дев'ятнадцять років чекати? — хмикнув Єременко. 

— Ні, — пригорнулася вона до нього. Каріна більше не хотіла чекати ні дня. Лиш тепер, тут, в обіймах рідної людини нарешті відчувала себе щасливою. Дивилася на Тимофія Єременко і не вірила, що це він. Він її Тімоха. І зовсім не лисий, і не товстий, трішки сивий, але це навіть йому личило. 

   Вони дійшли до ромашкового поля. Сезон цвітіння квітів закінчувався. Вітер перебирав тендітними стеблами, створюючи романтичну атмосферу. Знову пахло ромашками, свіжим осіннім ранком, і щастям. Тимофій зірвав кілька квіток формуючи невеликий букет. Глянув коханій жінці в очі. Незліченну кількість разів мріяв ось так дивитися на неї, горнути до себе, обіймати, банально дарувати ромашки. І ось цей час настав. Вона тут. Стоїть поряд і дивиться в очі. Посміхається, милуючись квітами.

— На цей раз у мене є справжнє колечко, не зі стебел сплетене, — почав говорити Тимофій дістаючи з кишені коробочку, — Я люблю тебе, Каріна Лозова, і хочу, щоб ти стала, нарешті, Єременко. Я завжди мріяв лиш про це і сподівався, що тобі як і мені не відлюбилося. Будь ласка, не заставляй мене знову чекати на твоє зізнання та відповідь пів року, і скажи, чи ти будеш моєю дружиною? 

   Каріна мочала ховаючи погляд десь серед ромашок. Її мучили різні думки. А що скажуть люди про неї, ту яку зібралася заміж за іншого лише через півтора року після смерті чоловіка? Та ще й за кого? За батька чоловіка її доньки, ну безголова жінка не інакше! Вона просто…просто дуже закохана і здається весь її світ сконцентрувався тут і зараз. На цьому ромашковому полі, серед цих всіх квітів, поруч з цим чоловіком. 

— Ох, Тімоха Єременко, ти точно хороший фельдшер. Бо саме тобі вдалося вдало реанімувати моє розбите серце, — розсміялася Каріна, — Але я певна, що і чоловіком хорошим ти для мене теж станеш. Я теж люблю тебе, — говорила вже цілком серйозно шукаючи його обличчя поміж бутонів ромашок. Торкалася його обличчя, вже не такого молодого як тоді, зате такого ж привабливого, такого ж безтурботного, такого ж живого. На цей раз не стала чекати коли він знову зробить перший крок і обійме її чи поцілує. Обійняла сама. Цього разу припала до його серця не рукою, а всім тілом. Слухала його сполохане серцебиття. Ні, йому, як і їй не відлюбилося. 

— Ромашечка, ти щонайбажаніша квітка серед усіх на світі, — говорив Тимофій захоплюючи її губи поцілунком.

— От, Лізка, кому треба тримати свої слиняки при собі, — почув Тимофій регіт сина позаду себе. 

— Ой, а тобі то свої дуже виходить не розпускати, — з сміхом штрикнула парубка Лізка. — Подумати тільки, що наші батьки коять серед білого дня, безголові, не інакше! — хихикала Ліза до свого нареченого.

— Скажи, навіть дітей не соромляться, — хмикав хлопець. 

— Це вони нам приклад показують.

— Ей, ну може досить вам, — не втримався Тімоха, неохоче відриваючись від Каріни. — Ви чого не в місті? Мали лиш завтра приїхати. 

— А нам теж сільської романтики захотілося, — посміхалася Ліза, — Свіже повітря, квіти. Артем навіть замислився, а чи не подарувати вам корову.

— Ага…я зараз йому подарую стусани по хребті, — почав говорити Тимофій. 

— Це що ви плануєте власного сина скалічити? — примружила очі дівчина.

— Не скалічити, а навпаки хребет порівняти, — відповів Тимофій гепаючи Артему по плечах, — А то тому, що він так горбатиться скоро сколіоз отримає. 

Артем одразу випростався від міцної батькової руки та ринув до Лізки в обійми. 

— Бач, Лізок з яким мені тираном доводилося жити, — говорив жалісливим голосом, зображуючи жертву, — Я радий, що спекався його твоїй мамі, — шепотів він дівчині на вушко.

— А ти певний, Артем, що з Лізкою на тебе чекає менше тиранії? — розсміялася Каріна добре знаючи можливості власної доньки. — У неї батьковий характер. 

Тьома лиш глитнув пригадуючи перше знайомство з Антоном.

А Каріні знову стало сумно на душі. Дивилася кудись в напрямку вітру і сильніше горнулася до свого Тімохи. Ліза розуміла причину її суму і вирішила змінити болючу тему.

— Мам, там до речі до тебе якась твоя давня подруга дзвонила, Ліда здається, — пригадувала Каріна.

— Лідка? — посміхнулася Каріна пригадуючи близьку людину.

— От в кого найсуворіший характер, — заговорив Тимофій пригадуючи Карінину подругу. — Досі не можу забути її плювок на обличчі.

— Почнімо з того, що він був заслужений, – штовхнула Каріна Тімоху у бік. 

— Бач, Тьома я вже потерпаю від цієї жінки, так що готуйся, скоро і до тебе Лізка руки розпускатиме.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше