Розділ 46. Забути чи пригадати?))

   Каріна лежала в ліжку скрутившись в клубочок і плакала. Вперше за ці дев'ятнадцять років вона знову плакала через Тимофія Єременко. Її життя не було казкою, але й пеклом його язик не повертався назвати. Як не крути, вона таки була щасливою з Антоном. Особливо коли народилася їхня донька, вона усвідомила остаточно, що несподівана рання вагітність, була не похибкою, а радше щасливим винятком. Але тепер пригадавши молодість, її серце знову занило минулими ранами. Їй знову захотілося кохати і бути коханою. Коли почула дзенькіт із кухні розплакалася ще дужче. Вона вже знала, що то розбилося. То був не просто горщик, то була її мрія, її щасливе минуле, її серце. 

— Каріна, ти спиш? — почула вона бурмотіння Антона, що зайшов до кімнати. Швидко обтерла залишки сліз і заплющила очі. 

Антон примостився поруч дихаючи їй в потилицю п'яним диханням, став обіймати притягувати до себе.

— Вибач мені, — сказав вдихаючи аромат її волосся. — Я …— говорив хитаючи головою, — Я такий телепень, але я все ще ревную тебе до минулого…— шепотів він, але дружина не відповідала завмерши в німому мовчання. — Все ясно, — залишив свої спроби її чоловік.  Ще раз вдихнув її волосся і дав Каріні спокій. Та полегшено видихнула.

— Все зрозуміло, кохана. Я не Тимофій! — підтис він губи і голосно засміявся. Розумів, що мелить неприємне, але не міг зупинитися. Алкоголь вже застелив здоровий глузд і чоловік не міг зупинитися. 

— Антоне, ти випив, лягай, — попросила Каріна намагаючись його вгамувати. 

— Так, я випив, — визнав той. — Але не треба, моя мила, спирати все на алкоголь, це не я зробив тебе нещасливою. Не я! Це той безголовий, а ти все одно любиш його, який же це абсурд,  — знову зареготав Антон.

— Зупинися, будь ласка, — попросила Каріна закриваючи вуха руками. Але Антона вже було не зупинити.

Каріна встала і вийшла з кімнати. Знову пішла на кухню. Ліза поприбирала землю і викинула черепки, а в банці з водою стояли ромашки. Жінка зробила нову порцію кави і задивилася в вікно. Мимоволі пригадалася юність, обійми, сміх, жарти. Згадався той, кого вона й ніколи не забувала. 

— Кажу тобі мої батьки нормально відреагували, — почула Каріна голос доньки. Всміхнулася.

— Слухай, ти, Єременко! Я тобі зараз дам жарти, — говорила Ліза щось своєму хлопцю, але Каріна більше не чула ні слова. 

Жінка вхопилася пальцями за стіл, ніби почула ім'я привида. "Єременко", досі звучало у вухах. Ні такого не може бути! В Україні є ще багато людей з такою фамілією. Ні, це всього лиш його однопрізвищник. Це не може бути його син. Це не може бути його син! 

— Мам, а ти чого тут? — запитала Ліза жінку, від чого та аж стрепенулася. — З тобою все добре? — перепитала донька здивовано поглядаючи на матір.

— Слухай, я тут випадково почула твою розмову з твоїм хлопцем, то як ти кажеш його фамілія? — запитала прикриваючи очі.

— Єременко, — всміхнулася донька. — Гарна фамілія правда, тай під моє ім'я пасує, Ліза Єременко, звучить правда?

Каріна лиш спантеличено кивнула головою. 

— А як звуть його батька часом не знаєш?

— А як звуть мого хлопця спершу не хочеш довідатися, — розсміялася дівчина. 

Каріна ледь всміхнулася і намагалася отямитися, це просто збіг, лише збіг. 

— І як же його звуть? — запитала зрештою зібравшись і заспокоївшись.

— Тьома.

— Тобто Тьома? — відчула жінка новий приступ паніки.

— Ну Тьома, типу Артем.

Видихнула.

— А батько Тимофій, або Тімоха, — підморгнула Лізка матері.

А тепер вже настав етап справжньої паніки. Каріна почала ховати руки, які почали тремтіти, так само як і тоді понад дев'ятнадцять років тому. 

— А як давно ти знаєш цього хлопця? 

— Так з початку вересня, він в іншій групі вчиться. Мам, а з тобою все гаразд? Виглядаєш якось схвильовано. Чи це тато знову тобі щось по п'яному наговорив? 

— Ні, ні тато тут ні до чого, просто сьогодні якийсь важкий день, — ледь всміхнулася жінка все ще не в змозі вгамувати свої розбурхані емоції. — Ну, то коли нас познайомиш з Тьомою? І з його батьками, як ти казала його батьків звати? 

— Мам, ти якась сама на себе не схожа.  Тато Тимофій, а матір його померла коли його народила, але звали її Дариною. 

— Зрозуміло, а …а нова мама в нього є? 

— Мам, ти мене лякаєш, — розсміялася донька, — То його імені навіть не хотіла знати, а тепер вже тобі його ціле родинне дерево подавай. Нема в його батька нікого, одинак він. 

Він одинак, чому не одружився знову, якщо Дарина померла так давно? Настільки сильно кохав свою дружину? Іншого пояснення в Каріни не було. Серце гупало шаленим молотом розбиваючи груди. 

— Ліз, ти будь обережна з цим Тьомою, — підморгнула жінка донці намагаючись зберігати спокій.

— Ну він наче не схожий на серійного вбивцю, — сміялася донька, — Але для заспокоєння твоєї душі я проб'ю його по одній базі, — реготала Ліза.

Хоча Каріна хвилювалася зовсім не за кримінальне минуле хлопця, а за серце своєї доньки. Їй зовсім би не хотілося, щоб з її дитиною вчинили так само як і з нею колись. А ще їй дуже хотілося поглянути в очі Тимофію Єременко. Випалити все, що назбиралося, і обійняти….як же Каріні знову захотілося його обійняти.

— Мам, тобі точно сподобається Тьома, він веселий, добрий…ну може трошки безголовий, але…

— Що значить безголовий? — налякано зиркнула Каріна на доньку. 

— Ну він просто зірви голова трохи, але ти не хвилюйся, в мене за те є голова, — підморгнула Ліза матері. 

### 

Ну, що ж дорогенькі, схоже зустріч Тімохи і Каріни не минуча)), як думаєте стримаються ці двоє один перед одним, чи знову втратять голову? Зазирайте в останній блог, якщо цікаво як виглядає Ліза та Єременко молодший))