Розділ 45. Пригадати перше кохання

Каріна сиділа на кухні за чашкою кави в очікуванні доньки. Останнім часом в житті жінки було багато стресу, як і в житті всіх українців. Зимою почалася війна, але завдяки ЗСУ життя тривало. Цього року її донька закінчила школу і вступила в медичний коледж. В той самий, де колись навчалася і вона сама. Вибір також стати фармацевтом донька Ліза прийняла сама. Хоч й Каріна в своїй професії майже не працювала. 

— Мама, я вдома, — почула жінка голос доньки, що приїхала.

— Привіт, дорогенька, — сказала Каріна підводячись і цілуючи доньку. — Голодна? 

Ліза розсміялася і сказала:

— Мама, ти все більше нагадуєш мені бабусю з отим своїм першочерговим запитанням чи я голодна.

— Старію, що ж зробити, — посміхнулася Каріна пожавши плечима. Хоч насправді Каріна виглядала досить молодо, і їх часто з донькою навіть приймали за сестер. 

— До речі про старіння, мамо. Тобі не здається, що пора уже викинути цей відживший старий горщик. Квіти в ньому не першої свіжості, купімо щось краще, — запропонувала донька підіймаючи горщик з ромашками, який колись жінці подарував Тимофій. 

— Ромашки це багаторічна рослина, — якось трохи з сумом відповіла жінка, забираючи з рук доньки квіти. — Просто зараз не сезон цвітіння, от прийде весна, вони знову розквітнуть.

— Ну як знаєш, мамочко, але дозволь тоді хоча б вибрати для них кращий горщик.

— Я подумаю, — з легкою посмішкою відповіла жінка повертаючи квіти на підвіконня. 

— Але все ж кави з тобою я вип'ю, — сказала Ліза сідаючи за стіл і загадково поглядаючи на матір.

— Що? — запитала Каріна не менш загадково поглядаючи на доньку.

— Мамочко, а розкажи як ти закохалася.

Каріна вигнула губи у посмішці і простягнула донці приготовану каву.

— Так-так, ну а ти чого питаєш? — примружила очі жінка. — Ти когось зустріла? 

Ліза лиш усміхалась відпиваючи кави.

— То як мам…

— Ну напевно так, як і ти, на навчанні. Я прийшла перездавати латинську до викладача, а потім виявилося, що то був не викладач, а безголовий студент. Він влаштував мені справжній допит, — розказувала Каріна, а Ліза з захватом її слухала. — Потім він знайшов мене в соцмережах, написав, подзвонив, приїхав, на велосипеді до речі…ну і якось все так закрутилося.

Ліза прикусила губи і поринула у свої думки, а Каріна у свої спогади. Донька і сама не знала, який біль і щастя водночас для матері принесла згадка минулого. 

— Ну, що ж мам, ну хоча б за перездачу я тепер можу не хвилюватися, — розсміялася дівчина, — А то тато мене запевняв, що ти в нас дуже добре вчилася і не ходила на перездачі. 

— Так, — поставила жінка горнятко кави на стіл, — Що ще за перездача, а? — намагалася виглядати суворою, але їй то ніколи не виходило.

— Я ніколи не думала, що у вас була така романтична і незвичайна історія, — проігнорувала суворе запитання матері Ліза. — Але я щось не розумію, у тата що дві освіти, він ж наче в архітектурному вчився, — вигнула губи донька. — Та він і старший за тебе…

— А мама зовсім не за мене розказує…— почула позаду себе голос батька Ліза. Каріна ніяковіче сховала погляд, а Ліза зірвалася з місця кидаючись йому в обійми. — Привіт моя дорогенька, — поцілував Антон доньку не спускаючи при цьому очей з своєї дружини.

— Тат, тебе надовго відпустили? — радісно запитала.

— На два тижні, люба, — сказав Антон знімаючи військову куртку. 

— Ну то може й добре, що ви всі в зборі. Мені треба вам дещо повідомити. 

— І що ж моя дорогенька, — обійняв доньку за плечі Антон, — Твоя кава? — запитав беручи Лізине горнятко і відриваючи трохи. 

— Моя можеш пити. Мама завжди робить заміцну, — підморгнула йому.

— То що за новини? — запитав  сьорбаючи напій.

— Я хочу розписатися з одним хлопцем.

Бідний Антон ледь не захлинувся кавою, а Каріна з круглими очима вирячилася на доньку. 

— Тат, з тобою все добре? — погупала по плечах батька Ліза. 

— Дорогенька, про це навіть не може бути і мови, — суворо випалив Антон. 

— О, і чого ж це? — склала руки на грудях дівчина. — Здається мені саме у стільки ж років мама і вийшла за тебе заміж. 

— Мені було дев'ятнадцять, — все що змогла вичавити із себе Каріна. 

— Ну так і що, мені теж он скоро місяців дев'ятнадцять буде.

— Так, здається тут міцною кавою не обійдеться, треба ще чогось міцнішого, — сказав Антон прямуючи до полиці з напоями, але Каріна перегородила йому шлях рукою.

— Антоне ти обіцяв, що не будеш пити….

Чоловік вино опустив очі і сів на стілець. Ця згубна звичка вчепилася в нього після того, як він побував на передовій. Жахи війни не можна було пригасити нічим і він це знав. Але все ж хоч на трохи це туманило розум і дозволяло забутися.

— Доню, не дури, то просто перше кохання, ну зустрічайтеся собі на здоров'я, але заміж це дуже рано!

— Я його люблю! — обурилася Ліза.

— Доню, тато правий, не варто спішити, треба придивитися, що за людина, з батьками його познайомитися, ще встигнете, — переконувала Каріна Лізу тримаючи за долоні.

— От і познайомитеся, — забрала долоні Ліза. — Мам, зараз війна….знаю не час любити, але що якщо завтра нас може не стати…я хочу бути щасливою розумієш? Вибач, але це моє життя…і я…

— Ніколи не вибачайся за те, що любиш, — посміхнулася Каріна,  — Так колись мені сказав твій батько. 

Антон лиш важко зітхнув. Щастя доньки для нього завжди було на першому місці. Останнім часом їхні стосунки з дружиною тріщали по швах. Так, дружина поважала його, любила…але ніколи по справжньому не кохала. Він втомився її добиватися, добиватися її серця, її уваги, її дотиків. Тож сконцентрувався на донечці. На тому, щоб дати їй все найкраще і зробити щасливою. 

— Добре, але спершу маю познайомитися з його батьками і з ним самим. Якщо то якийсь безголовий, я не хочу потім збирати твоє сердечко по частиночках, — говорив обіймаючи доньку, але дивлячись на дружину.

Каріна розуміла на що той натякає. Антон дійсно склеїв її розбите на друзочки серце, після Тімохи. Дійсно повернув смак життя, і подарував щастя.