Розділ 43. Вчитися знову

    Тімоха повертався до життя. Даринка дуже старалася у всьому йому догоджати та підтримати. Бабуся Катерина спочатку дивилася на дівчину вовком, але з часом все ж прийняла її. Бо людиною Дарина була не поганою. Просто вона боролася за своє щастя і таки виборола його. 

    Хлопець посміхнувся по справжньому знову коли побачив Дарину у вишитій сукні на вінчані. Відмітив про себе, що у нього таки гарна дружина. Він знову навчився всього — сміятися, жартувати, жити, от тільки знову покохати не міг. Так він любив Дарину, але не було в нього до неї таких почуттів як до Каріни. То були зовсім інші почуття. 

   Через пів року після одруження Дарина ошелешила його новиною, про те, що вагітна. Це була несподівано для нього, але радісно. На той час він вже знайшов роботу, і потрохи звик до свого нового етапу в житті. Але в останні місяці вагітності верх над Дариною взяли гормони і йому було дуже не легко.

— Тімоха, я схожа на слона, — з перекривленим обличчям констатувала Дарина, мало не ридаючи перед дзеркалом. 

— Ні, до слона тобі ще далеко, — намагався з посмішкою на обличчі підтримати дружину Тимофій.

— Ага, а на кого на слониху схожа? — не заспокоїлася Дарина все ще схлипуючи перед своїм відображенням. 

— Дариночко, просто в тобі поселився наш слоник, — сказав посміхаючись і стаючи перед дружиною навколішки. Приставив вухо до її живота, — Ай, — відслонився від живота Тимофій, — Але б'ється він по слонячому. Наш син мене копнув у вухо.

Дарина почала реготати.

— Кажу тобі він копнув мене у вухо, — переконував дружину Тимофій.

— Цікаво в кого ж то він вдався таким бойовим? — хитро примружила очі Дарина.

— Я знаю в кого, в бабусю Катерину,— теж почав сміятися Тимофій.

Їхній сміх зупинився коли з Дарини хлинула вода. 

— О, ні схоже починається, — прикусила вона губи.

— Нічого ще не починається, — спокійно констатував Тімоха, — Не хвилюйся ти так, — обережно взяв він дружину під руку намагаючись посадити на крісло, — Спершу тобі треба поїсти, бо для пологів треба слонячу силу, — підморгнув він Дарині.

— Тімоха! — зірвалася на крик Дарина, — Яка їжа, у мене води відійшли, треба їхати в родом! — панікувала Даринка стискаючи його руку.

— Саме так, а це значить, що у нас в запасі ще як мінімум п'ять годин, тож за цей час не тільки поїси, ще й кави зможеш випити, — намагався жартувати Тімоха, проте і сам хвилювався не менше дружини, — В крайньому разі, ну скажемо так стрімкого народження, я і сам в тебе пологи прийму, — говорив швидко цілуючи дружину в губи, щоб заспокоїти.

— Тімоха, зараз не час для жартів, – прикусила губи Дарина.

— А хто жартує? — прибираючи посмішку з обличчя відповів Тімоха, — Це всього лиш природний процес, так трохи болючий, але все буде гаразд, чуєш? Ну кому як не тобі це знати.

— Я, через нашого слоника, встигла лиш два курси медичного закінчити, вибачайте, ще не дійшла до теми пологів, — обурилася Дарина.

— За те я, вже приймав пологи кілька разів на швидкій, тож не хвилюйся, Нектаринко. Все буде пучком, — говорив Тимофій таки тягнучи дружину до кухні.

— Навіть не думай, що я впущу тебе на роди! — злісно випалила Дарина спостерігаючи за тим, як Тимофій гріє їй їжу.

— І чого я там скажи мені не бачив? — розреготався він зовсім не сприймаючи погрози дружини серйозно. 

— Без моєї згоди тебе туди не пустять! 

— Та на самих останніх переймах ти сама мене кликатимеш, — зухвало всміхнувся Тімоха, ставлячи перед дружиною тарілку з їжею. — Не слоняча порція звісно, але переїдати теж не добре, — чмокнув він злющу Дарину в щоку. — Ти їш, а я поки сумки перевірю, чи все готово.

Дарина обожнювала свого чоловіка. За цю  легкість вона його і любила. Завжди в хорошому гуморі, без роздратування її чоловік вмів розрядити ситуацію. 

Коли все було зібрано Дарина голосно зойкнула відчувши напад переймів. 

— Ох, лелечко! — влетіла до хати Даринкина мати. — Моя дитина народжує мені онука, а мене навіть ніхто не збирається сповіщати! — розкричалась тітка Галя обіймаючи доньку.

— Так, ви самі он вже на її крик прибігли, — хихикнув Тімоха.

— Даринко, твій чоловік хоч зараз може бути серйозним? — взяла руки в боки жінка.

— Народжувати треба йти з хорошим настроєм, — відповів Тімоха приобіймаючи двох жіночок за плечі.

— ой, який ти в нас розумний! — перекривила обличчя Галина, — Дав би вам хоч один раз Господь Бог перейми відчути, побачила б я якби ви тоді співали, — буркнула вона до зятя, обережно виводячи доньку з хати, — Михайло, заводь машину, твоя донька народжує! — гукнула вона чоловіка.

— Ех, за те Господь Бог дав нам інші приступи переживати, напади ось таких от сварливих жіночок як ви, — сказав сам до себе посміхаючись..

   Інтенсивність болю переймів у Дарини зростала, як і інтенсивність хвилювання Тімохи. Проте він намагався тримати здоровий глузд і не віддаватися в руки паніки, і як завжди маскувати все жартами. По дорозі ще зупинилися біля аптеки, щоб докупити необхідні речі. Даринка спостерігала за ним із вікна. Її чоловік простягнув крізь аптечне віконечко список ліків фармацевту, а сам потягнувся до квіточки гібіскусу. Смішно покрутив задам, чим викликав напад сміху у дружини, і напад обурення у тещі. 

— Яке ж він безголове, — констатувала Галина, яка все ж теж не втрималася від сміху. — Цікаво кому квітку зірвав, тобі чи мені.

— Дружині звісно, — відповіла Даринка відчуваючи новий напад болю.

— Нектаринко, тримай, – простягнув він дружині зірваний гібіскус сідаючи в автівку. 

— А тещі? 

— Теща мені колись казала, що їй з корінням треба квіти приносити. А зараз трохи поспішаємо, як би. Тож іншого разу, — ледь втримував серйозне обличчя Тимофій.

Коли доїхали до пологового, Дарина більше не могла стриматись від нападів переймів, а Тимофій від нападу паніки. 

Даринку забрали в родзал і вона таки домоглася, щоб Тімоха чекав під дверима. Тепер вже Галина його заспокоювала і намагалася жартувати. Здавалося, що пройшла вічність перш ніж з кабінету визирнула голова лікаря і запросила усіх до родзалу.