Розділ 42. Нове життя

  Літо минуло швидко, як і любов Тимофія до неї. Принаймні так здавалося Каріні. Вона перші тижні після закінчення першого курсу ще сподівалася на те, що можливо він їй подзвонить, але ні…він так і не подзвонив. А далі вона вийшла заміж за Антона і перестала сподіватися.

— Привіт, Каріно, — налетіла на неї з обіймами Ліда. Подруга все літо прожила за кордоном. У неї мама їздила на заробітки в Італію туди.

— Привіт, Ліда. А ти так загоріла. 

— Grazie mille, — розсміялася у відповідь та.

Ліда зупинилися коли побачила на пальці Каріни обручку.

— Карін, це що? — запитала хапаючи її за руку.

— Обручка, — спокійна відповіла Каріна піджинаючи губи.

— Це я бачу, ти що вискочила заміж і навіть мені нічого не сказала?? І на весілля не запросила.

— Та не було ніякого весілля, лиш так розписалися, і все на тому. Зате з'їздили у відпустку. 

— Щось не бачу захвату в твоїх очах, — скривила обличчя Ліда. — Так, мені треба скласти все до купи, бо я щось не в'їжджаю. Ти за кого то заміж вийшла? — запитала з острахом зиркаючи на Каріну.

— За Антона, — несміливо прошепотіла.

— Ти що з глузду з'їхала?? — вирячитися на неї Ліда. 

— Лід, ти сама мене до нього підштовхувала, казала що він гідний кандидат і всяке таке.

— Гідний так, але ти ж любила іншого…, — сумно видихнула Ліда.

— Так що ж зробити якщо йому відлюбилося?

— А тобі?

— А мені вже…відійшло, відболіло…

— Це все так, але ти завжди казала, що віриш в кохання, була мрійницею. А що тепер я бачу? Що? Ти вийшла заміж за того, кого не любиш.

— Він мені подобається.

Ліда голосно фиркнула і сказала:

— На коханні до Тімохи світ не закінчується! Гей? Ти ще б зустріла того кого б полюбила, ти…

— Я вже любила, знаєш…мені не сподобалося, — роблячи видих пояснила Каріна. — Але мені подобається як мене любить Антон. 

— Карін…я…

— Просто скажи, що ти рада за мене і привітай, — продовжила за подругу Каріна.

Ліда скривила обличчя, але все ж неохоче привітала її. 

— Ну а в тебе що там з Орестом?

— Орест пішов гуляти.

— Тобто? — закліпала очима Каріна. — Він що теж виявився негідником? 

— Ні, негідницею виходить є я. Ми з Ваською знову зійшлися. А Орест…ну жаль його звісно, але я не можу так як ти, подруго. Хоч я і не вірю в таке кохання як вірила ти, проте без почуттів я заміж не вийду, — плеснула в долоні Ліда. 

— В мене є почуття до Антона.

Ліда лиш похитала головою.

— Мені то можеш не брехати, подруго! Я певна, що якщо б зараз в ось ці двері коледжу зайшов Тімоха ти б знову ожила, і без слів було б зрозуміло, кого ти любиш, а кого ні.

— Та не розказуй, він і не прийде. Що йому тут робити.

   Але несподівано розчинилися двері і Каріна відчула як серце стукотом почало закладати вуха. Та це був лиш їй одногрупник Олексій. Ліда скористалася моментом і приставила їй руку до грудей.

— Ти навіть від згадки його імені почервоніла як мак, а серце просто вилітає з грудей. І ти намагаєшся мене переконати в почуттях до Антона? — констатувала Ліда злегка всміхаючись. 

  Каріна злилася на саму себе. Не хотіла його любити. Не хотіла! Хотіла ненавидіти, хотіла забути! Але не виходило, ніяк не виходило. 

  Та все ж їй справді подобався Антон. Він був розумний і дійсно її кохав. З ним вона почувалася в безпеці. Батьки дуже зраділи несподіваній звістці про те, що їх донька виходить заміж. Особливо цьому раділа Карінина мати. Що ж відбувається в житті Тимофія Єременко дівчина не знала. Переконала саму себе, що не варто заходити до того на сторінку. Напевно він теж одружився з тією Дариною. Ну от і добре, тепер в кожного з них є різні сім'ї, і на жаль спільні спогади один про одного.

Вони знову жили разом на тій самій квартирі. За літо хазяйка дому підсадила ще квітів перед хатою. Серед них і були прості ромашки. Каріна з сумом дивилася на них пригадуючи своє невзаємне кохання.

— Ну що там подруго? Ти взяла щось з дому похавати, бо я от вирішила не повторювати торішніх помилок і привезла з собою пляшку олії, шампунь, — витягувала з сумки припаси Ліда, — і навіть новий ножик, — розсміялася вона.

— А ножик то навіщо? 

— Як навіщо, щоб захищатися від усіляких маніяків.

— Так наче не було ніяких нападів маніяків, — розсміялася Каріна. 

— Ну,а ти подумай добре. Я от пам'ятаю одного такого…ходив за тобою по п'ятам, гвалтував твоє серце, а потім зник. Ох, прирізати мало, а ще краще обрізати дещо. — просто кипіла Ліда.

Каріна нічого не сказала, лиш мовчки підтисла губи. Не хотіла починати цю болючу для неї тему. 

— Але є хороші новини. З хіміями нарешті покінчено. Неорганічну пережили і органічну теж, — намагалася змінити неприємну для себе тему Каріну.

— Ти так скоро не радій, бо цього семестру аналітична хімія почнеться.

— А, нехай би його, скільки ж тих хімій взагалі є? Вони колись закінчаться чи ні, — розсміялася Каріна, все ще ж неприємним присмаком в серці.

— Закінчаться, аби хімія яка в твоєму серці швидше закінчилася. Ну витягуй що там тобі мама передала? 

— Взагалі то я тепер з Антоном живу і готую сама.

— Ще скажи що ти варенички ліпила, — розсміялася подруга.

— Ні, але дещо таки взяла.

  Каріна стала викладати продукти на стіл, як раптом відчула приступ нудоти. І від чого, від фаршированого перцю, який вона завжди любила. Швидко закривши рота рукою побігла до ванної.

— Ооо, — кинула їй у слід подруга. — Схоже ти нафарширувала перці, а Антоха тебе, — прошепотіла сама собі. За кілька хвилин вже стояла коло подруги намагаючись допомогти їй підвестися.

— Може де зіпсувався той перець по дорозі, — з скривленим обличчям сказала до Ліди, яка лиш дивувалася наївності своєї подруги.

— Це не перець зіпсувався, подруго, а ти життя своє псуєш у стосунках, яких ти не хотіла. А тепер, ще й дитину мучити будеш.