Розділ 32. Велике серце

   Ліда прийшла до квартири злюща як вовк. Вимазана, з неохайним волоссям і поглядом, що спопеляв.

— Ненавиджу, Ореста! — буркнула зачинивши з гуркотом двері. Каріна від несподіванки ледь чай на себе не вивернула.

— Лід, чого ти зла та…— почала говорити, але зупинилася на пів слова, побачивши вигляд подруги. — А що сталося? 

— Цей Орест дістав з своїм металобрухтом! Ми їхали на скутері і він заглох просто серед дороги, — говорила стираючи руки об мило розказувала Ліда. — Довелося штовхати. Мені, уявляєш, мені? 

   Каріна підтисла нижню губу навіть не знаючи, що сказати. 

— Ну злитися на когось крім Васьки це щось нове, — легко всміхнулася. — Хоч завели того скутера? 

   Ліда дмухнула відганяючи від обличчя неслухняні пасма, а потім почала мити й обличчя.

— Ага, завели ту рухлядь. Але якою ціною? — злісно прошипіла вказуючи на свій зіпсований одяг. 

— Орест напевно у відчаї, — сказала думки вголос Каріна, від чого Ліда аж пирхнула.

— Ні, ну я тут жертва обставин, а ти його жалієш?? Ще подруга називається, — струснула головою Ліда закриваючи воду. 

— Ну просто йому напевно перепало від тебе, — всміхнулася Каріна.

— А мені перепало від його скутера! Давно говорю йому продавай того корча і купи моцика.

— А він що?

— Нічого, обіцяє, що грошей підзбирає і купить. 

— Значить купить, бо він мені здається дійсно тебе любить.

— Може й любить, — знизала плечима Ліда, — Але я все ще за Ваською скучаю.

   Після цієї фрази Каріна закотила очі.

— І невже тобі подобається жити ось в таких емоційних гойдалках як з Ваською? Орест надійний, та й не є він і на обличчі вже такий поганий, симпатичний хлопець, — продовжувала говорити думки вголос Каріна. 

— Знаєш, Каріна, Антон теж дуже симпатичний хлопець, але ти вибрала безголового бабія, що носиться за кожною спідницею! — на одному диханні випалила Ліда гримнувши дверима ванної. 

  Схоже подруга дійсно була у відчаї і страждала від того, що порвала з Ваською. Бо Орест, аж ніяк не міг їй його замінити, бо був кардинально іншим. Стало жаль Ліду, бо Каріна чула як та плакала маскувавши все увімкненим душем. І причина зовсім була не в цій прикрій ситуації з скутером. Схоже, дівчина справді страждала. 

Телефон подруги нав'язливо дзвонив уже кілька хвилин. Зрештою Ліда вийшла з душу і відповіла.

— Чого тобі, Орест, лантух ти з головою?   — сказала дівчина на диво спокійно і підсміюючись.

   Каріна не чула, що говорив Ліді бідний хлопець, але все було зрозуміло і з фраз самої Ліди.

— Ні, я не ображена, просто…Та не треба мені відкупляти одяг! — буркала дівчина підморгуючи Каріні, схоже Ліді трохи відлягло. Відтак відлягло і самій Каріні і вона привітно їй всміхнулася. — Все, Орест не діставай мене! — закотила вона очі і дала відбій.

— Ніхто не терпітиме тебе так як цей добряк, — розсміялася Каріна. 

— Він сам того хоче, — теж розсміялася та. — Ну а що? Якщо він сам тютя з полив'яним носом, рибка така собі, ні то жарена ні то парена, — говорила Ліда смішно кривлячи носиком, — то треба, щоб дівчина була хоч бойова, щоб напрямок задавала, ну правильно я кажу, Карін? 

— Та правильно, — сміялася Каріна радіючи, що до подруги повернувся хороший настрій. 

###

    Коли Тімоха знайшов останню не порізану пару носків, то вирішив, що Даринка таки права і варто закінчувати війну з малою. Тож, прикупивши їй бісеру повертався додому. Олька вже запланувала понакладати Тімосі гній під ліжко, але побачивши бісер, передумала.

— Ну добре, мир, — вихопила вона дорогоцінні для неї пакетики з рук брата. — Але пакет з гноєм вже сам винеси з свої кімнати, — швидко сказала ховаючись за дверима.

— Який ще пакет з гноєм? — скрився Тімоха подаючись до себе. Але після ретельних пошуків зрозумів, що мала пожартувала. 

"Щось забагато в нас жартунів на одну сім'ю! " — невдоволено буркнув повертаючись до кухні. 

Там зустрівся з мамою, що сиділа на лаві. Виглядала втомленою, наче зморена життям. Тімоха не міг пройти повз неї, щоб не поцілувати. Любив її, хоч і не раз отримував качалкою від неї, за свої витівки. 

— Мамочко, привіт,  — сказав цілуючи її в скроню і вмощуючись поруч.

— Привіт, синочку, — якось важко видихнула Орися дивлячись на сина з теплом. 

   Жінка відчувала дедалі більшу слабкість, тож розуміла, що її дні на підході. Серце підказувало, що до літа вона не доживе. Це і лякало, і заспокоювало водночас.

— Мамо, ви як сьогодні? — запитав Тімоха, навіть не підозрюючи, що коїться в душі його матері. — Виглядаєте якось не дуже, ви точно здорові?

   Орися лиш ледь помітно всміхнулася у  відповідь, пригортаючи сина до себе. Обіймати матір він любив, хлопець взагалі любив обійми. 

— Ти за мене не хвилюйся, сину, — говорила жінка гладячи Тимофія по голові, — Ти так схожий на свого батька.

— Чим язиком? — розсміявся хлопець, мати теж посміхнулася у відповідь.

— Не тільки, і серцем теж. Він був добрим, як і ти. 

Тімоха примружив очі, адже пригадуючи свою недавню війну з сестрою добрим він себе назвати не міг. 

— Мам, а як ви з татом полюбили один одного? — раптом запитав. Раніше не цікавився таким, та відколи сам закохався і щиро полюбив хотів завжди говорити лиш про кохання. 

   Орися якось загадково хмикнула і глянувши на сина відповіла:

— Думаєш у нас з твоїм татом було неземне кохання? — вигнула Орися брови.

— А хіба ні? — здивовано глянув на неї Тімоха.

   Орися знову загадково посміхнулася і сказала:

— Це у твоєї бабусі з дідом було таке кохання, прямо неземне. Їм всі заздрили, і та сама баба Зіна, в якої ти мальви поцупив. А в мене такого не було, принаймні спочатку. Батько твій любив мене, а я от любила іншого тоді. Але батьківська воля тоді зіграла свою роль. Це зараз на батьківське благословення ніхто не зважає, а тоді все було по іншому. Але з часом, я полюбила його. Дуже сильно полюбила, може навіть сильніше ніж він мене. Ніколи не шкодувала, що вийшла заміж за твого батька. Жаль, що його вже немає…, — з сумом пригадувала жінка свого чоловіка.