Розділ 30. Чай від сестри.

   Мала Олька вже другий день дулася на свого брата Тімоху. Бо в неї закінчувався бісер, а гроші на новий ніхто не хотів дати. Бабуся відмахувалася, мовляв, ще пенсії не було, мати казала, що треба плести з того що є. А в брата гроші були, в заначці, Олька її знайшла, а коли попросила не дав, сказав, що немає в нього. Брехун! Ну, нічого, вона його провчить. Знає вона один старий перевірений метод. Встала сьогодні раніше, нібито випити чаю. Голосно тарабанила ложкою розмішуючи цукор. 

— Що ти мала, чайку вирішила попити перед школою? — запитав Тимофій сонно потягуючись. 

   Олька гнівно глянула на нього з під лоба, але потім ледь всміхнувшись простягнула і йому кружку. 

— Ага, на от і тобі зробила, — тицьнула йому чашку в руки.

— Ого, яка ти добра, — всміхнувся Тимофій, — То що мир виходить? — запитав відпиваючи.

— Мир…але лиш до стипендії, бо якщо прийдуть гроші і ти знову не даш, буде війна! — гаркнула мала.

— Добре, — розсміявся Тімоха знову смакуючи чай. — До речі смачний чай, якийсь новий мама купила?

   Мала Олька лиш знизала плечима, ледь стримуючи смішок. Бо зробила вона йому проносний чай бабусі "Летюча ластівка", ще й проносні краплі туди долила, але удала, ніби там квіти троянди. Спочатку вирішила додати ту кількість, що прописана в інструкції, але потім вирішила не морочитися, і вгатила потрійну дозу. Нічого йому не буде, хай політає сьогодні, як ластівочка — думала про себе Олька. 

— Ну, мабуть, напевно з квіточками ромашки, — сказала всміхаючись, — Ти ж хотів, от вона, мабуть і купила, — вигнула губи у здивуванні дівчинка. 

    Тімоха почувши про ромашку одразу став посміхатися, а Олька покинула кухню, боячись сміхового вибуху. Повернулася за кілька хвилин коли брат вже мив кружку.

— Дякую, мала. Чай дуже смачний був, — підморгнув він сестрі, — За це куплю тобі кілька пачок бісеру в Рівному, так вже і бути.

— Дійсно купиш? — повеселішала Олька вже непідробною радістю і навіть стало їй жаль брата.

— Звісно…коли стипендія прийде, — додав розреготавшись. 

   Олька розчаровано зиркнула на нього, а потім на порожню кружку, яку той помив і всміхнувшись вийшла. "Ага-ага, прийде…і до тебе щось прийде сьогодні в гості", — хихикала сама до себе. 

— Добре, тоді я почекаю, — склала вона руки на грудях, — А скільки в тебе сьогодні пар? — запитала.

— П'ять мала, а що?

— Та нічого, я так спитала, думала може разом додому вийде поїхати, але ні, в мене скоріше уроки закінчаться, ну добре, я пішла…, — запитувала, бо хотіла подивитися на свою розплату, але потім подумала, а що як не втримається де її братик, потім позору не відберешся. Ні, хай сам собі літає сьогодні. 

    Тімоха провів малу поглядом. Відразу зрозумів, що та щось замислила, а от що? Нічого, розкусить її як повернеться, а поки треба йти на маршрутку і їхати до Рівного в коледж. 

    Підозріло крутити в животі йому почало вже на другій парі. Але під кінець навчання стало вже зовсім кепсько. Тож тільки пара закінчилася мчав сходами вниз до вбиральні, ледь не збивши з ніг Каріну. 

— Це ти так до мене мчиш? — розсміялася Каріна. 

— До тебе, — підтис губи Тімоха всміхаючись. Вперше хотів бачити більше туалет ніж свою ромашку. Але зізнатися коханій дівчині, що в нього пронос якось було соромно.

— Сьогодні навіть без обіймів? — здивувалася Каріна намагаючись прочитати емоції на його обличчі.

    Тімоха взяв її за руку і вони разом зійшли зі сходів, а він періодично поглядав на двері вбиральні.

— Кого там виглядаєш? Я ж наче вже тут! — помахала йому перед носом Каріна. 

    Тімоха намагався сміятися, але спазми, що буяли в його животі робили його посмішку схожою на вискал. Боявся, щоб була часом не зірватися як кобила дядька Сашка на Новий Рік. 

— Тім, з тобою точно все добре? 

    Замість відповіді в його животі почулося голосне булькання, а хлопець скривився від нового приступу спазму. Каріна стримуючи смішок сказала:

— Так-так, ваш живіт збільшився у розмірах, і схоже мучать спазми. У вас всі ознаки діареї і схоже вам терміново треба до вбиральні.

— Ромашечко, я зараз, — зрештою не витримав Тімоха і зірвався побігши ластівкою. 

    Тимофій ходив до вбиральні сьогодні уже вп'яте, грішив на кислу сметану тітки Галі.

— Все гаразд? — запитала його Каріна коли він повернувся. 

— Вже так, — говорив з явним полегшенням в голосі. Вперше потрапив у таку не зручну ситуацію перед дівчиною, навіть якось жарту в голові не міг знайти, бо було соромно. Каріна була міщанкою, одягалася зі смаком і завжди поводилася культурно і стримано. І він, який аж ніяк не міг сьогодні стриматися в туалеті. — Ти…ти чого це так дивишся на мене? — запитав червоніючи як рак.

— Може в аптеку сходити? 

— Не треба вже все гаразд, ніби попустило, — відповів все ще червоніючи.

    Але після пів години гуляння з Каріною його скрутило від нового спазму, тоді він вирішив остаточно, що таки краще сьогодні швидше йти додому. 

    Коли Тімоха майже добіг до хати відчув, що  живіт знову звело. У вікні його вже давно піджидала Олька, і побачивши брата, що чимдуж мчить швидко закрилася в туалеті. Почекає, нічого йому не зробиться, — всміхнулася сама до себе.

— Мала відчиняй! — гримав у двері Тимофій.

— Зайнято! — буркнула та, — Я теж щойно зайшла, — відповіла Олька задоволено дивлячись на себе в дзеркало. 

— І довго ти ще там будеш? — запитав Тимофій зігнувшись в три погибелі.

— Довго, я тільки зайшла. Я взагалі то у ванну воду напускаю, митися буду.

— От зараза мала, — скривився Тімоха.

— Йди на двір в туалет, нема чого тут нам хату обкладати! — крикнула Олька.

    Вибору не було, помчав чимдуж на двір. Як прийшов скоса глянув на матір з бабусею, що сиділи на кухні чаюючи.

— Щось в тої тітки Галі сметана зіпсувалася, цілий день з туалету не вилажу, — сказав Тімоха знеможено сідаючи.

— О, не гріши на сметану, певно знову якихось чипсів наївся. Сметана свіжа, — пирхнула Катерина.