Розділ 29. Затягнути серце джутом

   Каріна вийшла з заліку перехвильована. Руки досі тремтіли. Нервово покусувала губи, набираючи до Тімохи.

— Альо, ромашечко, ну прямо жити без мене не можеш, — всміхнувся Тімоха. — Я скоро прийду до тебе, зараз за п'ять хвилин. 

   Каріна навіть не встигла обуритися, лиш скоса поглянула на телефон. 

— Ну, що там Каріна? — запитала її Ліда, — Все написала? 

— Наче так, а ти? 

— Та я теж, то що йдемо? — схопила Ліда її за руку.

— Ні, я ще цей…Тімоху чекаю, — всміхнулася Каріна. 

— Аа, я теж додому ще не йду, мене  Орест теж чекає вже хвилин двадцять, — говорила дівчина наче сама до себе. 

— Лід, а що в вас там з ним?

— А що в нас з ним? — знизала та плечима, — Нічого, дружим.

— Ну хто він для тебе? Бо я заплуталася…говориш ти досі з Ваською, а зустрічаєшся наче з Орестом. 

— Ай, Каріна, я сама вже не знаю. Розумієш Орест він хороший, але Васька мені досі подобається. 

— Ну то не мороч хлопцю голову, йому напевно неприємно бути запасним варіантом, — легко всміхнулася Каріна.

— Не подобалося б, то не приїздив би до мене. Значить все влаштовує, — випалила та.

— Але ж він, мабуть не в курсі про Ваську.

— В курсі…знаєш я як йому розказала, що мені досі подобається Васька він казав що два дні сидів з телефоном в руках не знав, що йому робити, але зрештою ж подзвонив?…Значить все його влаштовує.

— Може він просто любить тебе?

— Може, але я то його ще ні…тому ось так все, не знаю. Піду я, а ти чекай свого Тімоху, от втому, що ти закохалася в нього я певна на сто відсотків. А досі йому не сказала, хто ще з нас обох тут кого катує, а? — зиркнула на неї з під лоба подруга. 

    Ліда пішла, а Каріна все ще стояла коло 41 аудиторії. Дивилася на лавку де вони часто сиділи з Тімохою перед парою. Сіла обійнявши себе за плечі та заплющуючи очі. 

— Ромашечко, твоє бажання вже здійснилося і я тут, тож можеш розплющити очі і мене обійняти, — почула вона знайомий голос Тімохи, що сів поруч.

— Дякую, що допоміг мені, — сказала Каріна знову відчуваючи його руки на свої талії. 

— Ще не у всьому, — всміхнувся той знову притягуючи до себе, — Ще не допоміг сказати про твої почуття.

   Каріна дивилася йому в очі і розуміла, що бачить в них себе. Бачить в них кохання, тепло до себе. Але кожного разу коли хотіла сказати тих три слова язик наче німів. Не слухав її. Зовсім не слухався. Руки починали тремтіти, і він все говорив за неї. 

— Ромашко, та здала ти вже ту економіку, — розсміявся він беручи її тремтячі долоньки, — Не хвилюйся ти так…чи причина твого хвилювання я? 

— Ти, — тихо відповіла дівчина. Я…— почала говорити, але пильний погляд Тімохи на неї вибив її з колії.

— Ти, — повів головою Тімоха чекаючи на зізнання. 

— Ти мені дуже сильно подобається, Тімоха, — все що вдалося вичавити із себе дівчині.

— Ну…, — знову провів головою Тімоха, — Це вже бодай щось, — всміхнулася жартівливо пощипуючи дівчину за щічку. — Ех, Каріно і що мені з тобою робити? 

— Нічого не робити, — перелякано забігала очима дівчина, відсовуючись на інших край лавки. 

— Як скажеш, — розсміявся той, — Любити хоча б можна? 

— Любити треба, — відповіла Каріна простягаючи йому руку. Тімоха схопив її долоню і поцілував пальці. 

— Ну і довго ви ще тут сидітимете? — почули вони позаду себе голос Клавдії Олександрівни. 

— А ви що вирішили і нас чаєм пригостити? — запитав Тімоха всміхаючись до викладачки. 

   Клавдія Олександрівна важко видихнула і глянувши на хлопця з під лоба відповіла:

— Тимофію Єременко, я чула вам перездачу назначили на завтра, от йдіть і вчіть. А ви Каріна Макова хоча б не забувайте те, що вже визубрили з мого предмета. 

   Тимофій піднявся хапаючи Каріну за руку, потягнув до виходу. Вже по дорозі до дівчини дійшло, що втрапив Тімоха на перездачу, мабуть через неї. Глянула на нього з теплом і усмішкою. 

— Очима ти мене вже обіймати навчилася, а руками? — теж глянув на неї Тімоха. — Дивись, — взяв він її руки і поклав на свою талію, — Бачиш нічого складного. Чим тісніше, тим краще, це як з джгутом чим сильніше затягуєш, тим важче стає дихати, але тим ефективніше, — хитро всміхався він, — Ну а коли ти ось так, — підтягнув він її максимально близько себе, — Я взагалі перестаю дихати, — прошепотів десь на вушком, від чого дихання перехопило і Каріні. — І до речі, чим швидше ти скажеш мені цю мученичну фразу з трьох слів, тим швидше і надійніше моє серце буде під твоїм джгутом. Для інших доступ до нього буде перекритий, — підморгнув він Каріні.

   Надворі відчувався мороз, дорога була встелена ожеледицею. Зранку морозу не було, тож Тімоха приїхав на велосипеді. Тепер же чухаючи потилицю поняття не мав, як їхати по цьому голольоді. 

— Навіть не здумай сідати на велик, — гнівно глянула на нього Каріна. 

— І чого це? — глянув він на неї з під лоба.

— Ти хіба не бачиш що на дорозі? Суцільний лід!

— То що пропонуєш мені пішки додому йти?? — вирячив він очі, — Це півтора години пиляти, — Чи може це натяк, щоб в тебе залишитися? — хитро примружив очі. 

— Що? – ледь не вибухнула Каріна, — Ні! — аж підвищила голос. 

— Ну тоді я великом їду! — швидко вистрибнув на велик Тімоха і почав крутити педалями. 

   Каріна налякано стала його доганяти, вдалося схопитися за куртку.

— Хочеш покататися? — всміхнувся він озираючись.

— Якщо вже сів на велик, то  хоча б дивися прямо! А то носа розіб'єш, — налякано говорила дівчина, а Тімоха став їхати ще швидше.

— Та стій ти, там спереду такий спуск…

     Але Тімоха лиш сильніше стискав руль вже їдучи вниз. Мчав зі швидкістю світла. Вітер намагався зірвати йому голову, щоб повністю виправдати його кличку — безголового. Самотужки зупинитися не вдавалося тож його зупинила снігова купа спереду. Ровер приземлився трохи позаду, він трохи спереду. Каріна налякано мчала вниз. Тімоха лежав головою в снігу. Розвернула до себе обличчям. З носа дійсно мчала кров. В дівчини знову почали тремтіти руки. Нажахано стала шукати пульс. Є. Видихнула. Почала ним трусити, не реагує. Може свідомість втратив? Тремтячими руками стала розщібати йому куртку. Грудна клітина здіймалася від дихання. Блефує? Прикусила губи. Знову нагнулася, щоб слухати дихання, але відчула як Тімоха притис її до себе.