Розділ 27. Новий Рік Каріна і Антон

   Антон закохався в Каріну в перший же день їхньої зустрічі. Ця сором'язлива, але дуже симпатична дівчинка покорила його серце за кілька годин. Тоді вона ще вчилася у школі і їй виповнилося лише шістнадцять, йому ж було уже двадцять три. Він якраз закінчив навчання і знайшов хорошу роботу завдяки зв'язкам батька. Вони були у спільній компанії друзів. Він добре пам'ятає як простягнув їй руку для привітання, і сказав — "Привіт, я Антон". Дівчина мило посміхнулася і сказала своє ім'я. В той вечір йому здалося, що між ними виникла симпатія. Вони періодично поглядали один на одного, обмінюючись усмішками. Вона не була схожа на інших дівчат із компанії, поки інші безупинно теревенили, вона переважно мовчала. Але коли вона починала говорити хлопець жадібно ковтав кожне її слово.

    У Антона були стосунки до Каріни, але хлопець розумів, що то все не те. Але після знайомства з нею, усвідомив, що він зробить її своєю дружиною. Залишилося лише терпляче чекати до її повноліття. Періодично він їй дзвонив або приносив якісь подарунки, таким чином виявляючи симпатію. Дівчина не відштовхувала, але й не приймала. Все зависло на рівні дружби. Але він не спішив. Зрештою Каріна ще дуже молода для сімейного життя і їм немає куди спішити. Хвилювався лиш про одне, що дівчина полюбить когось іншого, а не його. 

    Коли він був у неї востаннє, то зрозумів, що це трапилося. Бо відчув якусь напругу між ними. Звісно, ніяких претензій він їй пред'явити не міг, бо вона так і не прийняла його пропозицію зустрічатися рік тому, коли їй виповнилося вісімнадцять. Але на серці було гидко і неприємно. Стільки чекати, щоб з під носа її вихопив хтось інший. Антон відступати не збирався, але й розумів, що тиснути на дівчину теж не варіант. Зрештою, якщо він знатиме, що вона щаслива з іншим відпустить її, але поки є шанс, він буде поруч. 

    Тож зараз він їде до неї додому зустрічати разом Новий Рік. Її батьки ставилися до нього дуже добре. Часто навіть нав'язували дівчині стосунки з ним, що йому дуже не подобалося, а Каріні так тим паче. Але з іншого боку, він був їм вдячний, бо мати підтримку батьків, це сильна зброя. 

    Лапатий сніг застеляв собою дорогу, тож їхати було важко. Була погана видимість, та Антон мусив поїхати ще один квітковий і таки знайти ті ромашки. Відколи це Каріна почала любити ромашки? — дивувався він кривлячи обличчя. Ніякої краси, а тим паче захвату в цих квітах він не вбачав, але її бажання для нього закон. Тож об'їздивши вже кілька магазинів вперто шукав саме ці квіти. І нарешті, його старання увінчалися успіхом і ромашки було знайдено. 

— Але упакуйте якось попишніше, бо виглядає якось бідно, — попросив хлопець, дивлячись на букет. 

— Може гіпсофіли додати? — запропонувала продавчиня.

— Ні, просто ромашки, але в гарній обгортці, — відповів Антон.

     Зазвичай він дарував дівчині кущові троянди, бо так порадила Карінина мама. А як з'ясувалося згодом їх любила не Каріна, а схоже сама матір, а Каріна виходить любила ромашки? 

    Стояв перед дверима з букетом поправляючи чорне волосся. Сніг трохи зіпсував зачіску, але не настрій. 

— Привіт, Антоне, ми вже зачекалися, — сказала до нього Карінина мати як відчинила.

    Одразу зустрівся поглядом з самою Каріною. Дівчина була в червоній атласній сукні і виглядала просто чарівно. Розплився в посмішці. 

— Привіт, Антоне, — сказала до нього Каріна. — Ромашки то для мене? — запитала тим самим виводячи хлопця із ступору. 

    Антон кивнув. Каріна всміхнулася і взяла подарунок. Він одразу помітив невеличкий браслет на її руці. Тоненька срібляста нитка з невеличкою ромашкою. Він такого їй не дарував. Можливо подарунок від батьків, а може і від іншого…якщо так, тепер зрозуміло чому їй подобаються ромашки. Настрій одразу кудись зник, але він не видавав себе. Бо був щасливим лиш від того, що зараз тут він, а той…інший.

— Антоне, дуже добре, що ти заїхав, бо ви останнім часом рідко бачитеся з Карінкою, в неї навчання, в тебе робота, — говорила думки вголос Віталіна Богданівна.

— Сподіваюся що і сама Каріна не проти мого візиту? — запитав Антон від чого Каріна почала ховати очі.

— Проти? — здивовано вирячилась на нього жінка. — З чого би то? 

— Ну, я просто…— почав заминатися Антон, але зупинився, бо зрозумів, що не хоче так підло підставляти кохану дівчину, яка схоже і в цьому відрізнялася від інших і не розказала матері про своє перше кохання. — Просто переважно на навчанні і трапляється перше кохання, тому я от і подумав, що можливо…

— Та тьху…Антоне, перше кохання у неї трапилося ще в школі, — підморгнула жінка натякаючи на стосунки цих двох. 

Антон лиш мовчки посміхнувся. — А у вас, що якась особлива ромашкова історія? — з захватом запитала жінка дивлячись то на Каріну, то на Антона. — Ось браслетик, — сказала піднімаючи доньчину руку, тепер букет ромашок….Ромашки, — говорила наче сама до себе роблячи здивоване обличчя, — Що в них взагалі такого? — струсила головою жінка. 

     Антон спостерігав за ніковіючою мовчазною Каріною, що мовчки жувала курку і вирішив знову її врятувати. 

— Ну не кажіть, Віталіно Богданівно. Ромашка дуже цілюща рослина. Я вам якось привезу ромашковий чай з полонини Карпат, певен ви закохаєтеся у цей напій. 

— Може й так, — неохоче визнала жінка, — Але, як на мене троянди значно величніші квіти.

— Не можу з вами не погодитися, — всміхнувся Антон, — Я теж так думаю, — говорив дивлячись на Каріну, що все ще мовчки їла. 

— Я би хотів якщо ви не проти, побути з Каріною на одинці? 

— Та звісно, звісно, — прямо зірвалася зі столу жінка хапаючи за руку і свого чоловіка, що теж до цього мовчав. 

— Ні, ні, ви їжте, а ми підемо прогуляємося, якщо Каріна не проти? 

Каріна мовчки кивнула на знак згоди. Коли дівчина одягла на плаття шубку та високі чобітки, Антон знову нею зачарувався. 

Вони вийшли на двір, сніг перестав падати. Але навколишня краса яку він залишив заворожувала.