Розділ 26. 2 Новий Рік Даринка та Тімоха

— З Новим Роком тебе, Тімоха, — сказала Даринка коли вони залишилися лиш вдвох. Сиділи в Тимофієвій кімнаті поруч один біля одного. Дарина жадібно ловила кожну хвилину проведену разом, кожен теплий погляд, дотик, посмішку. Бо не знала як довго зможе бути ще отак поряд, так близько. Розуміла, що разом вони все-таки не будуть, що кохає він таки іншу…

— І тебе, Дарино. В мене є для тебе подарунок, — сказав ловлячи її посмішку. 

   Дарина здивовано відірвала голову з його плечей. В очах вигравало здивування та радість. Тімоха дістав з шафи невелику іграшку – білочку і простягнув дівчині. 

— Білочка? — розсміялася Дарина.

— Ага, — теж розсміявся Тімоха.

— А де її горішки, розгубила? — жартувала зводячи брови.

— Мабуть, — знизав той плечима, пригадуючи, що Каріна так і не задала останнє бажання-горішок. 

— Дякую, — відповіла Дарина кумедно притискаючи до себе білочку. — Добре, що випав сніг, люблю коли зимою є сніг.

— До речі в мене для тебе є ще один сюрприз, одягайся і ходімо.

— Куди? — закліпала очима вона.

— Побачиш, а я поки Ольку покличу. 

    Дарина здивовано вигнула губи і стала одягати верхній одяг. Пуховик куплений в столиці надзвичайно їй личив і робив її не простою сільською дівчиною, а швидше паняночкою. 

    Коли всі вийшли на двір, Тімоха потягнув їх до дядька Сашка. Там на них чекали великі дерев'яні сани запряжені конем. Сани прикрашали дзвіночки і яскраві палаючі гірлянди. 

— Вау, — гукнула Олька застрибуючи в сани. 

— Дуже гарно,Тімоха, наче з казки, — захопливо сказала дівчина, а він подав їй руку, щоб залізти. 

— Ти хоть управляти цим дивом вмієш? — запитала Дарина.

— Зараз навчуся, — всміхнувся Тимофій, командуючи кобилі "ноо". 

    Сани різко помчали, дівчата закричали, Тімоха розсміявся. Дзвіночки зливалися з дівочими голосами, а гірлянди палахкотіли освітлюючи дорогу. На мить Даринка, пожаліла, що вони тут не вдвох. Лиш він і вона і ця різдвяна казка. Аж раптом з під кобили почулися характерні звуки пердіння. 

  Дарина підтисла губи, ледь стримуючи сміх. 

— Тім, то що ти? — обурилася мала Олька демонстративно закриваючи носа.

— Ні, ні ти що, — говорив сміючись, — Це дівчаточка, ввімкнувся турборежим, — сміявся Тимофій.

   Коли звуки повторилися більше ніхто не міг стриматися і всі дружно зареготали.

— Паняночки, свята лиш почалися, а ви вже щось піднабрали, кобила не справляється, — жартував Тімоха, щоб якось розрядити цю незручну ситуацію. 

— Слухай, — гепнула його по плечах Дарина, — З нас усіх тут найважчий ти, – говорила підморгуючи Олі, що сміялася закриваючи рота руками. 

— Казала тобі мама, Ольку, щоб ковбаси менше їла, а то псуєш нам тут повітря, — реготав Тимофій, але відчув ще один кулак на спині, цього разу вже від сестри.

Кобила знову щедро газонула, несучи їх по сніжному лісу. Всі на мить забули, про сьогодення і поринули в казку, що горіла воглями і дзвеніла маленькими дзвониками. 

— Ану, тр-р-р, — скомандував Тимофій зупиняючи сани. — Паночки, прошу ваші руки, — говорив допомагаючи дівчаткам злізти з саней.

— Куди ми йдемо? — запитала Олька.

— Зараз побачиш мала, трішки терпіння.

   Вони йшли лісом, окутаним сніговими заметами. Атмосфера була магічною. Дарина дивилася на Тимофія з захватом, бо той завжди вмів щось вигадати. І не обов'язково мати мільйони, щоб дарувати розкішні букети чи дорогі телефони, щоб вразити дівчину. Достатньо бути просто ось таким от безголовим, як Тімоха, що у всьому може побачити позитив і навіть старі сани перетворити на карету, а глухий ліс на казку.

— Я бачу вогонь, — радісно заплескала в долоні Олька. 

    Вони вийшли на галявину, там дійсно горіло полум'я, а навпроти сидів сам дядько Сашко. Він мав дуже червоний змерзлий ніс і одягнений у шапку діда Мороза. Замість бороди його підборіддя вкривав справжній іній. Він походив на одного з тих дванадцяти місяців з казки, ймовірно на найстаршого дідугана. Хоч аж таким старим він і не був. 

— Довго ж ти Тімоха, я вже тут ледь дуба не дав. Добре, що прихопив з собою зігріваючий напій, — хмикнув дядько, потираючи червоного носа. 

— Ну вибачайте, дядьку. Дівчата хотіли покататися на санях, тільки ваша кобилка трішки підвела, — реготав Тімоха.

— Що перділа трохи? — запитав прямо.

   Дарина здивовано підняла очі, Олька залилася сміхом. 

— Квіти не замерзли? — запитав Тимофій.

— Ні, ходіть но красуні сюди, — сказав Сашко, беручи дівчат за руки, — Погрітися коло мого полум'я, — А там, в кошику біля самого полум'я, лежали два букети сухоцвітів. — Не проліски дівчата, але сподіваюся вони вас порадують, — підморгнув до дівчат дядько Сашко.  

   Дарина була в захваті, дивилася на Тимофія з теплом. Коли він все встиг продумати? 

    Тимофій лиш всміхався. Хотів, звісно, зробити таке побачення для Каріни, але не вийшло, то чому своїх дівчаток не порадувати? А може й добре, що так склалося, бо Каріна таки дівчина з міста, може й не по душі прийшлася б така сільська романтика. А Дарину знає як себе, вона дівчина проста, невибаглива. 

   Всі разом повернулися на великі дерев'яні сани, цього разу управління на себе взяв дядько Сашко. Олька сіла біля нього, бо теж хотіла спробувати покермувати, тож Тімоха з Даринкою сіла на задній перекладині. Дівчина все більше горнулася до нього, прагнучи тепла його серця. 

— Дякую за цю казку, — прошепотіла. 

— Дякую просто за те, що ти є, дванадцять місяців у році ти завжди була поруч, — всміхнувся їй у відповідь Тимофій. 

###

Любі, ні як вам така сільська романтика? Хотіли б таке побачення, чи то не для вас?