Розділ 26. 1 Новий Рік Тімоха та Даринка

   Тіхома кілька днів тому притяг з лісу пишну ялинку. Височеньку таку. Найбільше цьому раділа Оля. Прикрашати ялинку завжди довіряли їй. Бо вона любила майструвати всілякі цікавинки, і не тільки з бісеру. На магазинні іграшки грошей не вистарчало, тож купляли лише кольорову мішуру, а решту придумували самі. Прикрашали й цукерками, правда до свят там залишилися лише обманки, зате виглядало ефектно. У Тімохи ще були певні гроші, тож він вирішив купити малій набори нового бісеру і невеличкий подарунок для Дарини. Літом було значно легше, бо подарунки можна було зібрати в садку у сусідів, але зимою нічого принести. Вирішив купити для неї невеличку м'яку білочку. 

   Мама з бабусею метушилися на кухні, готуючи святковий стіл.

— Що там жіночки мої любимі, може допомога потрібна? — зазирнув Тимофій на кухню насправді не з щиросердим наміром допомогти, більше, щоб урвати якої смакоти. 

— Вже он Олька допомогла, — буркнула бабуся, — довірили їй ковбасу на олів'є різати, так вона половину з'їла, тепер доведеться більше яєць вкришити. Хочеш йди но в льох і принеси огірків маринованих до салату. 

   Тімоха лиш підморгнув Олі, що весело муркотіла чистячи яйця. Хутко накинув стару куртку і пішов на подвір'я до льоху, але спершу, виліз на сам льох, щоб набрати до Каріни. 

— Привіт, ромашечко. Ну що ти готова зустрічати Новий Рік? — запитав коли почув її радісний голосок в телефоні.

— Ага, у нас така гарна ялинка цього року вийшла. Антон нові іграшки приніс, такі гарні, різнокольорові, — з захватом говорила Каріна.

— Я сподіваюся, що той Антон то якийсь твій брат, що приїхав до тебе в гості на Новий Рік, — зітхнув Тімоха примружуючи очі.

— Ага, майже…такий брат як і для тебе Дарина сестра, — реготнула Каріна. 

— Вічно цей твій "братик" — злісно акцентував на останньому слові Тимофій, — випереджає мене, — Я сподіваюся він не переступатиме через братські межі.

    Каріна лиш всміхнулася сама до себе. Сподівалася, що Тимофій сам запропонує їй святкувати Новий Рік разом, але натомість почула, що він святкуватиме його з Дариною. Тож коли Антон запитав чи можна заїхати в гості, погодилася. 

— Ну, добре, Тімоха. До нас гості скоро прийдуть, я мушу мамі допомагати. 

— Ага, я сподіваюсь скоро випаде сніг і дороги замете тим гостям непроханим, — говорив жартуючи Тимофій.

Каріна лиш розсміялася і сказала:

— Гарно тобі зустріти Новий Рік.

— І тобі ромашечко, і тобі, — всміхався сам до себе хлопець. 

   Спустився в льох. Тут було ще якось холодніше. Знайшов огірки. 

— Ех, без тебе Каріно, Новий Рік, як олів'є без огірків, — сказав сам до себе, повертаючись до кухні. 

— Де ти там так довго! — зустріла його суворим поглядом мати. — Ти поки принесеш, то огірки з маринованих на квашені перетворяться, — говорила на підвищених тонах, хапаючи банку з його рук. 

— Мамо, та чого ж ви так сваритеся? — всміхнувся Тимофій приобіймаючи матір за плечі, — З квашеними огірочками теж смачно буде, — додав цілуючи матір в щоку. 

    Ходив по кухні весело приспівуючи.

— Ти диви який радісний, — прошепотіла бабуся Орисі на вухо. — Певно через те, що Даринка прийде, — посміхнулася матір. 

   Але баба Катя продовжувала настирливо спостерігати за внуком. Серце підказувало, що тут щось не те, але те, що її внук закоханий було очевидно. Сама мимоволі всміхнувся пригадуючи і своє перше кохання, яке почалося енну кількість років тому.

    За кілька годин прийшла Дарина. Тімоха зустрів її обіймами, від чого дівчина одразу розквітла. 

— Не віриться, що ми святкуватимемо Новий Рік разом, — усміхалася вона до хлопця, якого почала вважати своїм.

— Чому ж? Ми з дитинства з тобою разом, йдемо рука в руку по житті, — відповів їй Тімоха теж всміхаючись. 

— Сподіваюся так буде завжди, — сказала Дарина хитро дивлячись йому в очі.

    Тимофій нічого не відповів лиш закрив собі рота ще однією порцією олів'є. Орися з Катериною лиш перезирнулися, а Оля закотила очі. 

— Ну там вже гуска спеклася, — встала Орися до духовки, а Тимофій лиш розсміявся. Бо то був той самий гусак, що кілька місяців тому общипав йому ноги. А напередодні бабуся общипала йому пір'я. "От так то, Наполеон, — сміявся до себе Тімоха, — Стяли тобі твою зухвалу голову, карма, так би мовити", — хихикав сам до себе.  Дядько Сашко давно нерівно дихав до Орисі, от і приніс їй презент до Нового Року. Без голови і з общипаним пір'ям гусак Наполеон виглядав вже не так зухвало, зате красиво і дуже апетитно. В Тимофія аж слинки потекли. 

— Ще би соусу якого малинового до нього, — сміявся сам до себе Тімоха, пригадуючи свої "подвиги", але зустрівшись з сердитим поглядом баби Каті, яка всю душу вклала в приготування цього гусака прикусив язика. 

— Але і без соусу, начинений яблуками він виглядає дуже смачним, бабусю, – сказав потираючи руки. 

    Орися поставила птицю на стіл, але відчула себе погано. Гострі болі всередині змусили на мить зупинитися і спертися об стіл.

— Мамо, вам не добре? — зірвався на ноги Тімоха.

— Ні, ні, все гаразд, просто щось погано стало, певно тиск підскочив, — говорила жінка все сильніше відчуваючи біль. 

— Облиште те все, мамо, — перелякано сказав Тімоха, — Ходіть зміряю вам тиск.

— Ні, — зупинила його Орися, — Даринка мені допоможе, правда донечко? 

   Даринко швидко підвелася та взявши жінку за руку сховалася з нею в кімнаті. 

— Даринко, візьми но дістань там під ліжком є невеличка коробочка, там ампули і шприци, уколи дитино, бо болить дуже…— попросила Орися немічно дихаючи. 

    Дарина швидко дістала ліки. Коли побачила, що це наркотичні анальгетики сумно глянула на жінку. 

— І часто у вас болі?

— Дякувати Богу ні, — тихо відповіла Орися, — А як болить то я до твоєї матері ходжу вона мене колить. Лікуватися немає сенсу, мені вже нічого не допоможе, а я хочу останні дні провести з сім'єю, а не в лікарні обмотана трубками. 

   Дарина зробила жінці ін'єкцію. Через десять хвилин жінці стало легше, біль потроху відступав.