Розділ 22. Принц на скутері

Каріна здивано дивилася на мокру підлогу на веренді. Що за? Ліда повернулася з пар раніше, так як вони були у різних підгрупах, але лекції залишалися спільними.

— Лід…Ліда? — покликала Каріна подругу, — Ти вдома? 

    Роззулася, зняла верхній одяг, зайшла до кімнати. Застала Ліду, замотану в покривало, з мокрою головою. Перед Лідою стояв чай з лимоном. 

— Ти що в душі була і на веранді мокрою бігала? — припустила Каріна перше, що прийшло в голову.

   Подруга задоволено глянула на подругу, і видала.

— Нєа…на риболовлі, — хихикнула.

   Каріна труснула головою нічого не розуміючи. 

— Ліда, все гаразд? 

— Більш ніж, — вибралася вона з під ковдри. — Я з таким хлопцем познайомилась, — сказала покусуючи губи, — Ти собі просто не уявляєш…

Мрійливо закочувала очі подруга.

— Ну я за тебе рада, але чого ти в такому вигляді? 

— Одним словом була я на озері цьому, як його Басів кут.

— А що ти там робила то в листопаді місяці? 

— Ну гуляла просто…ти слухай…йду бачу трохи спереду такий хлопець стоїть…ну мрія просто, Васька криється. Чорнявий, високий, стоїть спираючись на моцик…ну і я вирішила, що треба хапати такого. Недовго думаючи шубовснула в озеро

— І навіщо?? — щиро дивувалася Каріна, — Там ж вода холодна капець зараз…

— Ти що Карін, це ж класика. Я тону, він мене рятує….Романтика..

     Каріна здивовано здійняла брови:

— Бачу треба брати на контроль, які ти там фільми дивишся, бо так і до біди не далеко.

— Та не втопилася б я ти чого, – штовхнула її Ліда в плече, — Я ж плавати вмію, то так спектакиль був.

— Ну добре, пригнула ти і що далі.

— Ну що далі, почала кричати, барахтатися там типу тону.

— І?

— Тут саме цікаве починається….хто ж бо знав, що такий хлопець тай плавати не вміє? — ляснула себе по колінах дівчина.

— І що він не рятував тебе?

— Ні, він то пригнув, але мені довелося його рятувати…— хихикала Ліда.

— Врятувала?

— Ага, — розсміялася подруга, — Трохи води нахапався, запропонувала йому дихання рот в рот зробити, але він відмовився, — потиснула плечима Ліда.

   Каріну трохи смішила ця вся ситуація, бо то лиш дурний міг не здогадатися про таку підставу, але ж в цьому вся її подруга. Авантюрна, а Каріна от зовсім не ризикова, смілива. А вона досі не може зізнатися Тімосі у почуттях. 

— І ти думаєш він нічого не зрозумів? — запитала Каріна мило посміхаючись.

— Та яка різниця, — піджала плечі подруга, — Головне ми познайомилися, і він відвіз мене на своєму мотоциклі додому. 

— Ти ж могла собі голову продути?  Так можна і захворіти, ти що? 

— Він дав мені свою шапку і шарф, — говорила киваючи на речі, що лежали на кріслі. 

— І все таки це безглуздя, — розсміялася Каріна.

— Знаю, але він такий красунчик, ось зараз він прийде сама все зрозумієш…

— Тобто прийде? — здивовано зиркнула Каріна.

— А ось і він, — радісно підскочила Ліда з ліжка.

    В кімнату зайшов хлопець, з пакетиком в руках. Дійсно доволі симпатичний.

— О, привіт, — сказав він помічаючи Каріну, — Я Орест, — простягнув він їй руку, на що дівчина відповіла, теж своє ім'я. — Лід, глянь чи я то купив тобі? — запитав простягаючи Ліді пакетик з ліками.

— "Терафлю", парацетамол…— перелічувала Ліда, — Так, все то. Ти молодець, — усміхнулася йому. — Може чаю? – запитала беручи його руку, але той забрав її назад. 

— Ні, — відповів усміхаючись, — Насправді мені вже пора, — почухав потилицю, — Зараз десь дружина має з роботи повернутися. Але якщо що ти мій номер маєш, — підморгнув він до Ліди, — Захочеш провести час разом, напиши, але більше в озеро не стрибай, — сказав самовпевнено. — Я б таку яскраву дівчину і так помітив. 

    Каріна розгублено бігала очима. Перекидаючи погляд то на Ліду, то на Ореста.

— Самозакоханий козел! — гаркнула Ліда відпихаючи його дверей..— Ану, геть, геть звідси, — штовхала Ліда Ореста за плечі.— Теж мені фраєр, навіть плавати не вміє…— обурювалася дівчина, але в душі розливався гіркий розпач.

    Орест лиш сміявся, намагаючись наостанок чмокнути дівчину. Але та тріснула його по плечах і нахабно закрила перед його носом двері.

— Ні, ну ти бачила яка козлина?! — злилася Ліда. — Нахаба! — говорила склавши руки в боки. — Ех, а з першого погляду такий вже ангел, — розпачливо говорила падаючи на диван.

— Мені шкода…— лиш сказала Каріна.

— Чому? — щиро здивувалася Ліда. — Навпаки радіти треба, що доля вберегла від такого. Його дружину треба жаліти, а не мене.

— І то правда, — розсміялася Каріна.

— Чекай, — раптом підірвалася з ліжка Ліда, схопила шапку і шарф і пішла до дверей. Потім шпурнула це Оресту, що якраз заводив мотоцикл. — Шмаття своє забери, алендолон! — гукнула. — Сподіваюся ти завезеш свою дружину на море і там потонеш! Або акула тебе зжере. — крикнула наостанок сильно гримнувши дверима. Через кілька секунд почувся стукіт з гори.

— Прекрасно! — плеснула в долоні дівчина. — Ще не хватало, щоб нас виселили через цього…

— Ну, все заспокойся, — обійняла дівчину Каріна. — Ходімо висушиш волосся і сходимо кудись разом. Ну, як тобі ідея? — намагалася підтримати подругу вона. 

— А, знаєш, — склала руки в боки Ліда, — Чудова ідея, підемо наїмося морозива і буде нам щастя, – сказала демонстративно направляючись до ванної.

— Лід, а ти певна, що морозиво це гарна ідея? Все таки ти намокла, промерзла, а ще морозиво…– прикусила губу Каріна.

— Певна, — відповіла та, вмикаючи фен, — Як ти казала так завжди роблять жінки в депресії з американських комедій.

    За годину вони вже сиділи в кафешці біля дому. Ліда наминала потрійну порцію шоколадного морозива і ледь стримувала сльози.

— Ну яка ж я все таки дурненька? — говорила ледь посміхаючись до Каріни. — Якісь одні мудаки трапляються, – сказала зїдаючи ще одну ложку морозива.

— Ти зовсім не дурна, навпаки, такий план продумати…просто, просто не та людина трапилася от і все, — намагалася підтримати її Каріна.