Розділ 16. Розказуй подруго

   Ледве розплющивши очі Каріна побачила над собою усміхнену голову подруги. Ліда сиділа дивлячись їй в обличчя і нахабно посміхаючись. 

— Ну, розказуй, подруго? — сказала склавши руки на грудях.

— Що розказувати? — сонно потираючи очі запитала Каріна.

— Про свої нічні пригоди, — пояснила Ліда, — Бо скоро ця халупа на ботанічний сад перетвориться, — хихикнула, — В кухні букет від Антона, у ванні в тазику оберемок ромашок, на підвіконні, — говорила відтуляючи фіранку, — ромашки в горщику, і ти запитуєш про що розповідати? 

    Каріна вибралася з ліжка сонно потягуючись. Пошвендяла у ванну. Ліда як тінь скрізь слідувала за нею.

— Ну що? — не витримала Каріна розвертаючись до подруги з повним ротом зубної пасти.

— Так і мені цікаво що, — відповіла Ліда знову закладаючи руки на грудях, — Що ви там робили з тим Тімохою посеред ночі. 

— Нічого такого, що тобі могло спасти на думку, — відповіла прополоскавши рот водою.

— У твоїй пристойності я не сумніваюся, — хмикнула, — А от в його…

— Ми їздили на ромашкове поле, — сказала Каріна розвертаючись до подруги і витираючи обличчя рушником. 

— Ох, — аж сіла на ванну Ліда, — Яка то, мабуть, романтика, — говорила мрійливо покусуючи губи.

— Ага, — присіла і собі коло неї Каріна, — Небо, зорі, квіти, ми….— шепотіла пригадуючи приємний час.

— Я придушу того Ваську, — зірвалася Лідка з ванни, — Я скоро його пошлю гуляти, якщо і ми не погуляємо з ним нічним містом. Я йому вечері влаштую! Вичавлю з нього ту романтику…нє хоть би одну ромашку мені приніс, я вже не прошу оберемок! — злісно розводила руками дівчина. 

    Каріна лиш мрійливо ходила по ванні, що наповнилася запахом ромашок. Приємні спогади лоскотали серце, щоразу викликаючи посмішку на обличчі. 

— Ходімо мрійниця, а то на пари запізнимося, – схопила її за руку подруга витягуючи з ванни. 

   Особливе хвилювання наповнило Каріну коли вони їхали до іншого корпусу на економіку. По-перше, через те, що там її міг чекати Тімоха. А по-друге, тому що вона таки не вивчила на сьогодні цю пару. Серце все сильніше гупало коли дівчина підходила до потрібної аудиторії. Несміливо глянула на лавку. Є. Сидить, всміхається, чекає її. Одногрупниці розуміюче пішли в аудиторію, залишаючи цих двох, лиш Стас стояв коло стіни граючи якусь гру у мобільному. Ліда влупила йому запотиличника, що аж телефон з рук випав. 

— В аудиторію зайди! — гаркнула на вухо. 

— Ну як можна бути таким тугодумом, – бовкала підпихаючи хлопця в аудиторію.

Той йшов невдоволено потираючи потилицю, а Ліда лиш підморгнула Каріні.

   Тімоха ж не спускав очей з ромашки, що ніяковіючи не знала що їй робити й куди йти.

— Кмітлива в тебе подруга, – розсміявся Тімоха коли двері в аудиторію нарешті закрилися. 

— Ага, – кивнула головою Каріна покусуючи губи. 

— Ромашки полила? – запитав Тімоха нахабно не спускаючи очей з дівчини очей, а рукою похлопуючи коло себе на лавці, таким чином запрошуючи її сісти поруч. Але Каріна не спішила сідати.

— Ну давай, ромашечко, – говорив і тепер вже й не тільки нахабно дивився, але й всміхався, — Вчора ти мене ще нахабніше обіймала, а тепер навіть сісти поруч не хочеш? 

   Хитро облизав губи, на що Каріна ще більше розчервонілась, але все ж несміливо сіла поряд.

— Вчора в мене не було вибору, я мусила триматися, щоб не впасти з ровера.

   Каріна знову відчула тремтіння в руках. Швидко сховала їх в кишені халата, але Тімоха перехопив її долоні, підніс до губ поцілувавши, глянувши в очі сказав:

— Вчора ці руки, чіплялися за мене, сильніше ніж я за руль велику. 

   Задоволено посміхнувся побачивши, що Карінині щоки спалахнули маковим вогником. Дівчина висмикнула свої пальці з його рук і відсунулася на інший кінець лавки.

— Подумати тільки, — продовжував всміхатися Тимофій, помалу підсовуючись до неї, — А ще мене маніяком обзивала, — сміявся бувши вже зовсім поруч.

   Каріна відчула як його руки помалу обіймають її талію, хотіла було відсмикнутися, як відчула що він схопив її в свої сталеві обійми.

— Не смикайся ромашко, – шепотів він їй на вушко, — Ти вже пустила корінці в моє серце, – говорив тулячись до неї всім своїм тілом. Вона так і сиділа скованою в його обіймах, навіть боячись дихати.

— Ти так мені подобаєшся, ромашечко…так сильно, – говорив дихаючи її ароматом. Ароматом її волосся, що пахнув чимось незрозумілим для нього, але таким приємним, свіжим. 

   Каріна зрештою звільнилася з його обіймів несміливо поглядаючи на хлопця, що виглядав таким щасливим наче дійсно надихався чогось наркотичного. 

— Я не вивчила на сьогодні економіку, – жалісливим голосом видала Каріна.

   Тімоха голосно засміявся.

— Ромашечко, я тут тобі зізнаюся в почуттях, а ти хвилюєшся, що не вивчила економіку? — дивився він на неї дивуючись її простоті.

— Ага, я переживаю, що Клавдія Олександрівна буде тепер ставитися до мене упереджено, через оце все…

— То в тебе через це руки так тремтять, а не через те, що я поруч? – всміхнувся він.

— Ця викладачка  нормальна жіночка, не хвилюйся, ромашечко. Все буде пучком.

— Щоб я була нормальною жіночкою, треба нормально вчити мій предмет, — почули вони позаду себе голос викладачки.

    Каріну наче хтось кип'ятком ошпарив так швидко вона відсунулася від Тімохи.

— О, Клавдіє Олександрівно, що ж ви підкрадаєтеся так несподівано, — говорив Тимофій наче нічого такого не сталося, в той час, як Каріна вже згорала від сорому. — Ех, сьогодні лиш на сім хвилин запізнилися, – зиркнув він на годинник, — Ну не дасте посидіти з дівчиною, – всміхався підморгуючи Каріні.

— Тимофіє Єременко, для цього використовуйте час після пар.

— Ви сьогодні Каріну нічого не питайте, — попросив він, — Не вивчила вона, — пожав плечима встаючи з лавки. — Але до сесії все точно визубрить, – додав відкриваючи перед викладачкою двері.

    Каріна швидко, як мишка майнула в аудиторію, за нею зайшла Клавдія Олександрівна, розпочинаючи лекцію.