Розділ 10. Твій принц намалювався

— Щось ти якась невиспана виглядаєш, подруго? – говорила Ліда підозріло заглядаючи в очі Каріні, коли вони збиралися на пари. 

— Чому це? – знизала плечима Каріна розглядаючи себе у дзеркалі. Ці темні мішки під очима завжди її видавали. 

— Так, ану зізнавайся, ти що цілу ніч з тим хлопцем переписувалася? Як там його…Тімою? – примружила очі Ліда хитро посміхаючись.

— Я ..ну…ну не прям цілу ніч… – заминалася Каріна червоніючи.

— Та ти втріскалася! – плеснула в долоні Ліда сміючись. — Та точно тобі кажу, – почала реготати дівчина.

— Ні, – замахала головою Каріна, — Ні, ти що?? Нічого такого, ей та перестань ти реготати! – говорила намагаючись затулити подрузі рота. 

— Треба буде переговорити з Христею про нього, – взяла собі на замітку Ліда. — Вона дуже багато кого знає, точно щось і про твого Тімоху має знати. 

— Та не треба ні з ким ні про що розмовляти! – обурилася Каріна, — Краще он йди з Васьком поговори, а то як не подзвониш йому, то знову п'ять пропущених буде поки ми з пар повернемося, – намагалася Каріна відвести подругу від делікатної для неї теми. Хоч і зловила себе на думці, що говорити про Тимофія їй подобається, от ще б побачити б. Всміхнулася, знову заливаючись рум'янцем. 

   Викладачка з економіки завжди запізнювалася, що не могло не радувати студентів. Тому багато хто чекав її в коридорі, а не в аудиторії. Але сьогодні, там в коридорі коледжу на Каріну чекав ще дехто. Одногрупниці Каріни перезиралися і підозріло всміхалися, бо судячи з того на кого дивився Тімоха всім одразу стало зрозуміло до кого прийшов цей хлопчина. 

Ліда побачивши Тіму вигнула здивовано брови і одразу штрикнула Каріну під бік, шепнувши на вушко:

— О, схоже твій принц намалювався, – хихикнула їй, ховаючись в аудиторії, зіставляючи їх з Тімохою на одинці. 

— Привіт, Ромашка, – сказав Тимоха зустрічаючи Каріну посмішкою.

— Привіт, – відповіла дівчина не знаючи куди себе подіти. — А як ти…? 

— Як я знав, що ти тут? – закінчив замість неї Тимофій. На що Каріна лиш хитнула головою. — Так внизу ж є графік занять різних груп, – всміхнувся він. — Ромашка, а ходи но сюди…– сказав він їй похлопуючи рукою на місці біля себе на лавці.

   Каріна стояла розгублено не знаючи, що їй робити. Хотілося і справді посидіти коло Тімохи, але ноги наче приросли до підлоги.

— Ти що там ромашечка коріння впустила? — розсміявся Тімоха дивлячись на її взуття. — Ходи но сюди, я ж не кусаюся, – всміхався він знову запрошуючи на місце біля себе.

   Зрештою, ноги все ж підкорилися дівчині і вона несміливо сіла поруч хлопця. Тімоха схопив її за талію і притягнув до себе, таким чином скорочуючи відстань між ними.

— Я ж сказав, ромашка, що я не кусаюся, – всміхнувся він їй в обличчя. — Тобі личить білий халат, – говорив все більше втрачаючи свою зухвалість, яка переросла в незрозуміле хвилювання.

— Ти що це коїш? – наче прокинулася зі сну Каріна. — Забери від мене руки, – розгублено говорила звільняючи талію від його обіймів та відсуваючись на інший кінець лавки. 

— Хм, – розсміявся той, — А ромашка, то дика попалася, певно польова.

— Сам ти дикий, — обурилася дівчина. — Хіба можна отак от зразу до дівчини свої клешні простягати? 

— Треба, – відповів він знову підсуваючись, — Якщо не хочу, щоб інші собі таку квітку загребли, — говорив знову приобіймаючи Каріну. Але Каріна одразу ж перехопила його руки. Від дотику їхніх пальців вона ще більше розхвилювалася, але все ж скинула його руки з своєї талії.

   Тіма зрештою полишив спроби. Склав руки на грудях пильно роздивляючись дівчину. Каріно нервово бігала по коридору очима не знаючи, що їй робити. Тікати до аудиторії? Чи тікати в його обійми. Ні, друге точно ні! 

— Я не дав тобі поспати, – сказав він, — Зайняв твій час, такими темпами ти скоро не тільки латинську перездаватимеш, – хмикнув він чим знову здійняв обурення на її обличчі. 

— Нічого я більше не перездаватиму, то просто не пощастило. Важкі слова попалися, – розвела руками Каріна від чого Тімохині брови підплигнули до гори від здивування. 

— Зате деякі ти вже точно на все життя запам'ятаєш, Хамоміла. Як і одне ім'я, — говорив ледь стримуючи смішок явно натякаючи на власне. Каріна злісно зиркнула на нього збираючись щось випалити, але він її випередив. Знову підсунувшись неприпустимо близько, щоб прошепотіти на вушко:

— Я твоє теж на все життя запам'ятаю.

   Що то за шалений ураган здійнявся в її серці дівчина не знала. Але він знову пронісся по її руках, змушуючи зрадницьки тремтіти від хвилювання. Тімоха це помітив і засміявшись сказав:

— О, але схоже тут в когось Альцгеймер наближається, – реготав він, — Тож, може й забудеш ти мене, ромашко. 

   Каріна штовхнула його у бік, але вийшло доволі боляче, від чого Тимофій трохи скривися.

— Хоч руки трясуться, проте доволі сильні, – говорив прикриваючи одне око, зображуючи із себе жертву обставин.

— Ти мене вже вдруге штовхаєш, Карінко. Третій такий напад мої ребра можуть не пережити, бо їх ще серце зсередини постійно товче кожного разу коли я бачу твоє обличчя. 

   От Каріна ніби розуміла, що це жарти. Але говорив наче хлопець щиро. Принаймні їй хотілося в це вірити. Дуже хотілося, але водночас і ні. Бо симпатія і закоханість дійсно прокрадалися в її свідомість, і навіть серце. 

— В тебе що пар нема? — запитала Каріна вже не знаючи куди сховати тремтячі руки.

— В мене? – здійняв брови догори Тіма. — Їх же можна прогуляти, ради того, щоб сходити на поле помилуватися ромашкою. Ти що це ніколи пар не прогулювала? — здивовано запитав він.

— Ні, – мотнула головою Каріна. — Навіщо?

— Ну хоч б для того, щоб потім знову прийти на перездачу до такого симпатичного викладача, — смикнув себе до за халат Тіма. — Ну, а якщо серйозно, ромашка, то давай якось разом прогулюємо пари? – запитав він схиляючись до неї.

   Каріна здивовано закліпала очима.

— І кого це ти знову підбиваєш прогуляти мій предмет? – почули вони голос викладачки, що стояла позаду них.