Розділ 8. Ромашковий чай

— Каріна Макова…Каріна Макова… – шепотів Тімоха перебираючи пальцями по клавіатурі старого ноутбука. — Та де ж ти заховалося, ромашко? – злегка посміхаючись говорив сам до себе.

   Тімоха вже майже годину часу намагався знайти Каріну у соцмережах, але безрезультатно. Як тільки не вводив і Каріна Макова, і Кріс і Карина і всілякі мови перепробував міняти, хіба що лиш ….А що як ввести на латині? Karina Papaver – ввів Тімоха в строку пошуку і нарешті вибило її сторінку. 

"Я так і знав" – плеснув він у долоні, "Що я теж їй сподобався" – шепотів він, задоволено відкидаючись головою на спинку крісла. Хотів вже додати до друзів і написати – привіт, як відчув, що пальці почали тремтіти. 

"Ого, а це щось новеньке?" – майнуло в нього в голові. Ніколи для нього не було проблемою написати до дівчини привіт, але сьогодні чомусь нервово перебирав пальців, зважуючись надрукувати якихось шість літер. 

— Так діло не піде! – зірвався він із стільця. Пройшовся по кімнаті видихнув. 

"Подумати тільки якась ромашка закрутила йому голову?" – посміхнувся про себе, знову повертаючись за стілець. Вкотре перебрав пальцями, все ж відкривши фото її ави. "Хух" – аж подих перехопило від її великих oculus. Чорних, як зерна маку.  

  Завис над кнопкою надіслати запит на дружбу. Зрештою, швидким рухом пальців натис. Сидів втупившись в екран. Мама вже десятий раз кликала вечеряти, але яка там вечеря! 

— Ти чого це їсти не йдеш? – почув позаду себе голос матері. Від несподіванки аж сіпнувся.

— Мамо, та що ж ви підкрадаєтеся, як той вовк! Ледь серце з переляку не зупинилося, — говорив демонстративно кладучи руку на груди. Там дійсно щось гупало, і це вже точно не від переляку.

— Все ясно з тобою. Знову в своїх соцмережах зависаєш. Ходімо кажу, я там такого супчику наварила і ще завиванець з маком допікається. 

"Завиванець з маком" – посміхнувся про себе Тимоха. Все ж встав, проте краєм ока слідкуючи чи прийняли його запит на дружбу. Не Прийняли, ну що ж тоді поїсти найкращий варіант в такому випадку. 

Їв похапцем, тілом був присутній в кухні, головою біля екрана ноутбука. 

— То як суп тобі, смачний? – питала його мати все намагаючись здогадатися, де цього разу блукає розум її безголового сина.

— Га? – вирячився він на неї кліпаючи очима.

— Та де твої думки носить. Відколи Даринка поїхала, ти геть розсіяним став, – взяла руки в боки його матір. — Питаю чи ти поїв і, чи суп смачний тобі?

— Ааа…– протяжно потягнув, – Дуже смачний мамочко, я поїв, дякую, я піду. – швидко підірвався з-за столу.

— Куди? – швидко зупинила його Орися рукою і опускаючи назад на стілець. — А як же чай з маковим рулетом? Ти ж його обожнюєш? — скоса поглядаючи на сина, все намагаючись зрозуміти в чому тут справа.

— Чай це завжди добре, – сказав Тимофій повертаючись за стіл. — А може ромашковий є? 

— Який? – аж примружилася мати. — Тьху, та хто таку трав'яну байду питиме? 

— Ніяка це не байда, мамо. А до речі дуже корисна лікарська рослина, в неї стільки лікувальних властивостей, там і жовчогінний і заспокійливий ефект, і для ШКТ добре, і навіть для репродуктивної системи – посміхаючись говорив Тимофій. 

— Угу, – похитала головою Орися, – Ще б мозги вона прочищала от тоді б точно тобі купила! – плеснула в долоні жінка, ставлячи перед сином звичайний чорний чай. — Бо з репродуктивністю в тебе і так через край. Одні гормони в голові! І дівчата! 

— Ех, мамо дарма ви так на ромашку говорите, – посміхався Тімоха. — А Оля де? – запитав відкушуючи шматочок завиванця. 

— Та десь там в себе, нічого мені допомагати не хоче по кухні, – обурилася жінка. 

— Так давайте я допоможу, мамочко, що там тобі треба посуд помити? – говорив Тимофій відпиваючи трохи чаю. 

Орися здивовано вчепилася очима у сина. 

— А нумо глянь, но мені в очі, – сказала жінка намагаючись зрозуміти, що на цей раз утяв її синок, — Ти що знову сметану побив? 

— Та ні, – аж розсміявся Тімоха, — Глянь он самі, — відкрив він перед матір'ю холодильник, — Он сметанка стоїть на своєму місці, все з нею гаразд. Мам, та чого ви причепилися, як не треба мити посуд, то я йду он вже до своєї кімнати, – сказав підхоплюючи разом з собою горнятко з чаєм. 

Мама провела його хижим поглядом, але нічого не сказала. 

— Ти куди це з їжею в кімнату пхаєшся? – почув позаду себе голос бабусі Тімоха. — А ну стояти, – вхопила його стара за комір, — А ти Ориська, як дивишся, ну ти глянь, ще й завиванця з собою прихопив! – сказала Катерина вихоплюючи з рук внука здобу. — Їсти тільки на кухні. А то ти скоро з тим своїм комп'ютером навіть в туалет ходитимеш! 

— Ай, бабуню, – сказав Тимофій заглядаючи чи прийняли його запит на дружбу в соцмережах, але на монітор зрадницьки погас. — Ось, – вручив він їй горня, – завиванця не даєте, то і чай заберіть, — потім швидко вивернувся і сховався у себе в кімнаті, зачиняючи за собою двері.

— Ну і що то було? — запитала Катерина Орисю. Та лиш знизала плечима. 

— Якщо навіть не доїв свого улюбленого рулету з маком, значить щось серйозне з ним, — відповіла жінка бабусі.

— Серйозність і Тимофій речі непоєднувані, – констатувала бабуся, — Певно знову переписується з якимось дівицями, а краще б до Даринки подзвонив. І то б більше толку було, – махнула старенька відпиваючи недопитого чаю внука.

  Серце Тимохи почало калатати ще сильніше. Бо ромашка все-таки доєднала його до своїх друзів. Світилася онлайн. 

"Ох, хамоміле, та що ж це зі мною таке діється?" – посміхнувся сам до себе хлопець, все-таки натиснувши в іконку написати повідомлення. 

"Привіт, Ромашка)" – написав Тимофій чекаючи швидкої відповіді. Але її все не було. Повідомлення дівчина проглянула, але відповідати не спішила. 

Та що, ж таке? Чому ж не відписує, – дратувався Тімоха, нервово ковзаючи на стільці. Лиш через 5 хвилин, надійшла відповідь.

"Привіт, Тимофію"

###