Розділ 7. Хамоміла

   Каріна дуже нервувала. Перший залік і вже вляпалася у перездачу. Та кому взагалі потрібна та латинь! Ну важко їй йшло бездумне зубріння, але з латинською інакше ніяк. От Ліда завжди була хитрішою. Вміла списати, викрутитися, а їй так не виходило. От наче вчила ті слова, але як то часто буває запитали самі складні, і все провал. Стояла коло аудиторії нервово потираючи пальці та закусуючи нижню губу. Бо перездавати доведеться не в їхньої викладачки, а в заступника декана. Казали, що в нього як зробиш одну помилку, то все мінус один бал, ще одну ще мінус один бал, а більше вже і не треба два поставить і нова перездача. Зрештою видихнула і постукала.

— Можна? – несміливо запитала Каріна показуючи голову з-за дверей. 

— Треба! – сказав їй Тимофій, що теж прийшов перездавати залік. Посміхнувся про себе, радіючи такій несподіваний приємній компанії.

— Я перездавати латинь, – пояснила Каріна проходячи всередину і зачиняючи двері. 

— Я так і зрозумів, – загадково посміхнувся Тимофій оцінюючи дівчину пронизливим поглядом. — Сідайте ось тут, – вказав він на крісло навпроти себе. 

Каріна сіла на крісло і несміливо поглядала на хлопця навпроти себе. І чому у них не викладає такий миленький викладач? Правду подруга казала, що на таке теж треба везіння. 

— Вибачте, а чому ви в халаті? — запитала трохи посмілівши. Адже в коледжі білі халати носили лише студенти.

— А ви хотіли б щоб я був без халата? – розсміявся Тимофій вганяючи дівчину у фарбу. Каріна розгублено забігала очима ймовірно думаючи куди себе подіти. — Так, я ж ще фельдшером на швидкій підробляю, – пояснив Тимофій опираючись на стілець і демонстративно закидаючи ногу на ногу. 

— А, вибачте, – видавила із себе, думаючи про себе як вона зараз здаватиме залік перед цим безцеремонним викладачем, якщо вона геть забула всі слова. Намагалася пригадати бодай щось, але в голові наче чорна діра.

— То як вас звуть, мила дівчино? – запитав Тимофій нахиляючись ближче. 

— Каріна Макова. Перша фарм-бак А група. 

— Добре, Каріно Макова, – посміхнувся Тимофій, відхиляючись назад. — То чого ви так почервоніли наче мак? – хитро примружився Тімоха. — Чи вам сподобався викладач? – прищурився хлопець. 

   Каріна набрала повний рот повітря, намагалася щось сказати, але чорна діра повністю охопила розум, тепер вона не те, що латинських слів не пам'ятала, взагалі будь-які слова забула. 

— Ну ви теж нічого така, але ви ж розумієте, що лише за ваші гарні очі, я вам не можу залік зарахувати, – посміхнувся Тімоха підпираючи рукою голову.   

— Ну то давайте, ставите якісь запитання, – нарешті заговорила Каріна подумки налаштовуючи себе на повторну перездачу. 

— То звідки такий мак взявся? – несподівано запитав Тимофій мило посміхаючись. 

— На полі виріс, – відрізала Каріна несподівано для себе самої. — Ми будем говорити про латинь?

Тімоха здивовано вирячив очі. 

— Гаразд, давайте про латинь, як мак буде латинською, Каріно Макова?

Каріна нервово закусила губи, але все ж потрібне слово спливло у пам'яті. 

— Папавер, – сказала задоволена собою.

— А ромашка?

— Хамоміле, – відповіла майже одразу посміхаючись.

— Так, от папавер – нахмурився Тіма – перестаньте хамоміти викладу, – сказав знову демонстративно закидаючи ногу на ногу на стільці. 

Каріна знову почала хапати повітря ротом, наче риба, намагаючись підібрати слова, але чорна діра остаточно з'їла її мозок. 

Тіма задоволений собою сидів на стільці і посміхався. 

— А,а-а  можна мені перездати в якось іншого викладача? – запитала Каріна почавши ловити повітря ротом.

— Не можна папавер, ти, так би мовити, попавер. А що не так, я думав, що навпаки тобі сподобався? – посміхнувся Тімоха нахабно вирячившись на розгублену дівчину. 

— Ви з усіма студентками так розмовляєте? – обурилася Каріна.

— Ні, – розсміявся хлопець, — Тільки із симпатичними, – сказав змушуючи Макову знову червоніти. — Особливо якщо у них такі гарні oculus. ( очі латинською), – говорив нахиляючись зовсім близько, відчуваючи як дихання Каріни значно пришвидшилося. — Ох, Каріно, Каріно, а чого це ваше spiritus( цебто дихання) пришвидшилося? – запитав заправляючи локон її волосся назад за вушко. — Спостерігаю ознаки тахікардії у вашій грудній клітці, – посміхався він. — Симпатія до мене у вас на лице, а ще ну дуже макові щічки, – додав пошепки майже над самим вухом дівчини.

Каріна розгублено перебирала пальцями під столом. "Який же нахальний самовпевнений тип!" Нарешті її руки і мозок наче прокинулися від сплячки і вона відштовхнула його від себе, від чого Тімоха незграбно відкинувся на стільці. 

— Слухайте, як вас там… — на кілька секунд зам'ялась Каріна розуміючи, що не знає ім'я викладача, — Тримайте ваш… — знову зробила паузу шукаючи в голові потрібне слово, — соrpus ( тулуб) при собі! 

— Я бачу, що з латинською у вас все гаразд,  — посміхнувся Тіма, – а от з манерами схоже, ромашка, не друже? А здавалося б така простенька квіточка, а скільки пафосу?

— Ні, ну це вже просто всі межі перейшло, – підірвалася вона з крісла. — Вибачте, але ви не схожі на викладача.

— Правильно кажете, Каріно Макова, – почула дівчина ще один голос, що з'явився в аудиторії. — Бо він ніякий не викладач, а ще один безголовий, що прийшов на перездачу, – пояснив чоловік років сорока, що одразу окинув цих двох суворим поглядом. — То що Тимофію, здала ця дівиця залік чи ні? – трохи м'якше запитав викладач сідаючи коло Тімохи. 

— Здала, – посміхнувся хлопець. — Принаймні рослини і частини тіла Каріна точно знає добре. 

— Ну а ти, вивчив нарешті осі і лінії? — нахмурено глянув на Тімоху викладач.

— Ну, Макаре Вікторовичу…– почав шукати оправдання хлопець, Але той зупинив його жестом руки:

— А ви можете бути вільною, Каріно Макова.

— Але ж я…я навіть… — розгубилася дівчина.

— Ви все здали, не хвилюйтеся, – посміхнувся до Каріни Макар Вікторович, — якщо Тимофій каже, що ви знаєте, значить так і є. Він вас певно тут добряче вимучив поки мене не було. Йдіть, тепер моя черга трохи помучити його, – по доброму посміхався викладач на що Тімоха не вдоволено закотив очі.