Розділ 5. Посмакуєш собі

Спершу Даринка побачила у вікні рожеві мальви, потім за ними показалася усміхнена голова Тімохи. Кинулася до дзеркала, щоб перевірити свій зовнішній вигляд. З дзеркала на неї дивилася дівчина, з волоссям трохи довшим за плечі. Карі очі під пишними війками видавали приємне хвилювання, а рум'яні щічки сором'язливість і симпатію. Даринка провела рукою по губах і загадково посміхнулася. Стрепенулася від несподіваного стуку по шибках.

— Даринка, де ти там так довго? – почула крізь стук голос Тімохи. — Дзеркало вже тобою намилувалося, дай і мені трохи. 

Дівчина відчула як ще більше розпашілися її щоки. А серце гупало зі швидкістю світла. Розкрила вікна одразу вдихаючи аромат квітів.

— Привіт, Тімо.

— Привіт, Нектаринка, – розплився у посмішці хлопець. — Вийдеш у садок? 

Дівчина ствердно кивнула, хутко закрила вікна і за хвилину вже стояла у саду. 

— Ти щоразу все гарніша і гарніша. Хоч з лиця воду пий. Тільки дивлячись на твій рум'янець, то можна сказати вино. От я дивлюся, п'ю, і п'янію від твоєї вроди, – говорив Тимофій торкаючись пальцями дівочого обличчя.

— Тімоха, – сказала Дарина забираючи його руки від свого обличчя, — Ти правду говориш чи граєшся зі мною?

— Граюся? – зробив він здивований вигляд обличчя. — Та я он ледь без вуха не залишився поки ці мальви роздобув, – розсміявся він. — А потім ще й моя бабуся грозилася мені голову відірвати якщо я тебе ображу. А куди мені без голови? – посміхався він. — Хто мене безголового захоче?!

Даринка сміялася з його розповіді. Жарти Тімохи завжди викликали в неї гарний настрій. Та що за ними ховалося за тими жартами? Тіма наче сам щоразу таким чином ховав від дівчини своє серце. Так вона відчувала від нього симпатію до себе, але не більше. Почуттів не було. Серйозних почуттів. Таких, як у неї до нього. Таких що збурюють кров, сполохують серце, змушують руки тремтіти, а язик заплітатися. Хоча в Тіми і без цього язик добряче заплітається.

— Гарні квіти, – сказала Даринка беручи букет. 

— Для гарної дівчини лише гарні квіти. Щоякнайліпші вирвав. Знаю, що не зможеш забрати їх з собою до Києва, але хоч в цей вечір вони порадують тебе. А і ще, — згадав Тімоха про шоколадку. — Ось, посмакуєш собі. — Потягнувся рукою до задньої кишені штанів. Коли відчув під пальцями щось рідке смикнув рукою назад. 

— Еее…— розгублено поглянула Даринка коли побачила його долоню забарвлену чимось коричневим. Тепер настала черга Тімохи перетворюватися на рака. 

— Ну ось так завжди! — розсміявся він. — Все через одне місце. 

Озирнувся оглядаючи п'яту точку, що була вимазана шоколадом, а з нею і сидіння велику. 

— От же ж ця баба Катя, зробити послугу так зробила. Та хай його, весь обталапався цим шоколадом, – говорив Тімоха все ще весь червоний. Бо незручно було перед Даринкою.

 Та все ж не втрималася і пирснула від сміху. 

— Зачекай, зараз серветки принесу, – сказала подаючись до хати.

— Боюсь тут одними серветками не обійтися, треба як дитину йти підмивати, – сміявся сам до себе Тімоха. — Ні, і треба було ще ляпнути таке – посмакуєш собі, – реготав той собі під носа. 

— На ось, – сказала Дарина простягаючи йому вологі серветки. — На наступний раз памперс треба одягати, — не втрималася, щоб теж не пожартувати. 

Тіма лиш розсміявся намагаючись впоратися з усім цим "лайном", що несподівано його настигло. 

— Штанам, мабуть, вже хана, – сказав Тімоха, зрештою витерши сидіння та руки. — Не відтирається! 

— Ну все нічого, більше не говори, – не припиняла сміятися Дарина, — а то зараз і мені хана прийде і я просто лусну від сміху. 

— Ну хоч якийсь плюс від цієї всієї ситуації, це твій сміх. А шоколадкою посмакуєш іншим разом, на жаль, – сказав чим остаточно вивів дівчину на регіт. 

— О, людоньки, та що ж тут діється таке?! – вийшла з хати Даринчина мати. — Ти подивися на них, вечір надворі, люди спати лягають, а вони тут регочуть скрегочуть як жаби на болоті!

— Вибачайте, тітко Галю, в нас тут форс-мажорна ситуація, – сказав Тімоха докладаючи ще одну серветку до купки вже використаних. 

— І що цього разу сталося? В що ти вже знову вляпався? – спитала тітка Галя підходячи ближче. 

— Ай, – махнув рукою Тимофій, – краще вам не знати, – підморгнув він до Даринки, що все ще не могла стримувати смішок. 

— Матінко рідна, це те що я думаю? – запитала Даринка матір розглядаючи брудні штани Тімохи.

— Ні, це всього лиш шоколад, – заспокоїв її хлопець, — до речі з родзинками, – додав від чого Дарину накрила нова хвиля сміху. 

— З родзинками кажеш, — похитала головою Галина, — ти сам як та родзинка! – легко постукала йому по голові кулаком. — Все у щось та й вляпаєшся, вчора сметана, сьогодні шоколад, боюся уявити, що завтра! – розвела руками жінка.

— Ну все мамо, перестаньте, бо я зараз точно від сміху лусну, – попросила Дарина вже аж присідаючи від сміху. 

— Та хіба я це розпочала? — сама розсміялася жінка. — Це ви тут якийсь цирк влаштували. 

— З родзинками, – додав Тимофій дивлячись на обгортку, що залишилася від шоколадки. – Не багато ж тут тих родзинок було,— додав викидаючи її до купи використаних серветок. 

 — Тімоха, як завжди головний клоун, – жартувала Даринка. 

— Мальви гарні, – говорила тітка Галина, вдихаючи аромат бутонів, — В баби Зіни зрізав? – примружила очі жінка.

— В неї, – зізнався Тимофій жінці.

— Не думаєш ти Тімоха головою, – похитала головою Даринина матір. — Треба було з корінчиками викопати, а так зів'яне за кілька днів і викидати доведеться таку красу. 

— Та як би я дівчині квіти з корінням приніс? – вирячив на жінку здивовані очі Тімоха.

— А отак! – взяла руки в боки Галина. — Вона і так завтра на навчання їде, тож фактично квіти мені приніс. А як мені користь з зрізаних? — фиркнула жінка. — Ти хіба не знаєш, що перш ніж завоювати серце дівчини, треба спочатку серце її матері розтопити?! Все вас молодих треба вчити! Ні до чого самі допетрати не можете!...А так я би їх собі у садок он під вікна Даринині посадила, щоб трохи менше таких як ти зівак до неї зазирало.