Глава 9: Початок Жнив

Коли вони наблизилися до Брами Аркадії, небо вже не було чистим. Воно затягнулося важкими, грозовими хмарами, які пахли озоном і кров’ю. Орден чекав на них. Сотні серафимів вишикувалися в ідеальні ряди, їхні срібні луки були націлені в одну точку.

​Верховний Серафим виступив уперед. Його голос лунав як грім:

— Дефектна душа і занепалий демон. Ви принесли темряву до порогу чистоти. Віддай кристал, Астро, і, можливо, твоє остаточне знищення буде безболісним.

​Астра зробила крок вперед, випереджаючи Рейвена. Вона не тремтіла. Кристал у її грудях почав пульсувати так сильно, що повітря навколо неї завібрувало, викривлюючи простір.

​— Чистота? — її сміх був коротким і гострим, як ніж. — Ви називаєте чистотою відсутність волі. Ви назвали мене дефектом лише тому, що я відчувала більше, ніж ваші закони дозволяли. Ви скинули мене в бруд... що ж, тепер прийшов час вам відчути його смак.

​Вона різко підняла руку, і замість захисного купола з кристала вирвався потік сирої, чорно-срібної енергії. Це була не магія ангелів і не чари демонів — це була сила понівеченої душі.

​Перша хвиля вдарила по рядах серафимів, і їхні ідеальні крила почали обсипатися попелом. Рейвен, відчувши момент, розправив свої обпалені крила і кинувся в саму гущу ворогів, розриваючи їхні строї своїми клинками. Він був тінню, що несла смерть, а вона — центром шторму.

​— Сьогодні Аркадія паде, — прошепотіла Астра, відчуваючи, як кристал висмоктує її життєву силу, натомість даруючи могутність богині помсти. — І ви самі побудували цей шлях для мене.

​Брама за її спиною почала тріскатися. Не від ключа, а від тиску її ненависті. Попереду був лише вогонь, і Астра була готова згоріти в ньому разом зі своїми катами.