Глава 3: Тінь перед світанком

—Я смію нагадувати тобі про ціну, — відповів Рейвен, повільно випускаючи її зап'ястя. — Подивись на себе. Ти не керуєш цією силою, ти просто дозволяєш їй текти крізь тебе. Ти зараз — як тріснута посудина, яку наповнюють розплавленим золотом. Ще кілька таких спалахів, і від твоєї душі не залишиться навіть попелу.
Він зробив коло навколо неї, розправляючи свої обпалені крила, що здійняли в повітря пил і золоту кров убитих ангелів.
—Кристал — це не просто зброя, це пам'ять усіх епох Аркадії. Він шукає господаря, а не раба.Ті, кого вона щойно знищила — лише відлуння. Справжні архангели не прийдуть з милосердям, вони прийдуть із мечами, що гасять зірки.Якщо вона втратить контроль біля Брами, вона не просто загине — вона знищить обидва світи.
— Ти хочеш відплати? — Рейвен зупинився прямо перед нею, нахилившись до самого вуха. 
— Тоді навчися бути господинею цього звіра. Опануй його ритм. Зроби так, щоб твоє серце диктувало волю кристалу, а не навпаки. Зачекай до ранку. Нам потрібно знайти місце, де небесні радари нас не дістануть.
Астра важко дихала. Сяйво в її очах почало повільно згасати, повертаючи їй людські риси, але з ними повернувся і біль — той самий, який кристал тимчасово "випалив". Вона відчула страшенну втому, що навалилася на плечі.
— У нас немає часу, Рейвене, — тихо промовила вона, дивлячись на свої тремтячі руки. — Вони не припинять пошуки.
— У тіні демона навіть Небеса сліпнуть, — він криво посміхнувся і простягнув їй руку. 
— Я знаю одне місце в низинах Аркадії, де ми зможемо "приручити" твій новий іграшковий апокаліпсис.
Астра на мить затримала погляд на його протягнутій руці. Вона бачила шрами на його шкірі — сліди тисячолітніх битв і падінь, які він пережив. Її власна гордість і лють ще шепотіли кинутися вперед, але виснаження виявилося сильнішим. Кристал у її грудях відгукнувся важким, глухим ударом, ніби погоджуючись із доводами демона.
Вона повільно вклала свою долоню в його руку. Контраст був вражаючим: її шкіра все ще світилася небесним залишковим сяйвом, а його — була холодною та темною, як сама безодня.
— Добре, Рейвене, — видихнула вона, і її очі на мить заплющилися. — Веди. Але якщо це пастка, і ти просто чекаєш, поки я ослабну, щоб забрати Ключ...
— Тоді ти станеш першим ангелом, який помилився в демоні, — перервав він її з короткою, сухою усмішкою. — А це вже майже традиція. Ходімо, поки небо не почало "плакати" золотим вогнем.