Главай:2.2

Перший охоронець кинувся вперед, розтинаючи повітря сяючим списом. Раніше Астра б заплющила очі, чекаючи удару, але зараз світ сповільнився. Вона бачила кожен рух молекул повітря, кожне коливання світла в його зброї.
  Астра не відхилилася. Вона просто підняла руку, і навколо неї спалахнув щит із темного золота. Спис розлетівся на тисячі скалок, щойно торкнувся її аури.
Дівчина розтиснула кулак. Кристал здійнявся в повітря, розливаючи навколо чорнильно-чорні промені, що перепліталися з її ангельським світлом.
Рейвен, що стояв позаду, лише низько засміявся, спостерігаючи за цим танцем руйнування. Він навіть не витягнув зброю — він насолоджувався видовищем.
— Це за моє падіння! — вигукнула Астра.
Вона зробила різкий жест рукою, і невидима хвиля сили знесла охоронців, втиснувши їхні золоті обладунки в скелі. Кристал видав переможний звук, і Астра відчула, як енергія переможених ангелів перетікає в неї, зміцнюючи її власні розірвані крила, що тепер почали наповнюватися похмурою силою.
Рейвен підійшов ближче, дивлячись на те, що залишилося від варти.
— Ти вчишся швидше, ніж я думав, — промовив він, торкаючись її плеча. — Але це були лише вартові порогу. Справжній гнів Небес попереду.
Астра обернулася до нього. Її обличчя було забризкане золотим пилом — кров’ю ангелів, але в її очах не було й тіні жалю.
— Нехай ідуть усі, — холодно промовила вона. — Я хочу, щоб вони бачили, як їхній «Рай» згорить від того самого світла, яке вони в мене відібрали.
Рейвен перехопив її руку якраз у той момент, коли вона збиралася зробити крок у бік сяючого розлому, що вів до вищих сфер. Його пальці були гарячими, як вугілля, а хватка — залізною.
— Досить, Астро! — його голос прогримів під склепінням, пригнічуючи навіть гул кристала.
Вона різко розвернулася до нього. Її погляд був чужим, сповненим первозданної сили, яка ще мить тому розривала золотих охоронців. Кристал над її долонею запульсував швидше, реагуючи на загрозу.
— Ти смієш перепиняти мені шлях? — процідила вона, і тіні навколо неї здибилися, наче живі істоти.
Рейвен не відвів погляду. Навіть зараз, коли перед ним стояв розлючений Падший Ангел з ключем від Небес, він дивився на неї з тією самою сумішшю іронії та похмурого спокою.