Розділ 20

Варто було мені з'явиться на порозі разом з Валдором Валенті, як очі Загіра підозріло звузилися. Він уважно оглянув мого супутника, потім підвівся з місця, відсунув мені стілець, і непомітно схилившись до вуха, прошепотів:

- Все в порядку?

- Так, - відповіла відчужено, думками все ще перебуваючи в кабінеті. Повернутись у реальність мене змусив голос Ілліора ат Янрі:

- Сьогодні знову не вдалося полагодити міст, - сказав він те, що я зовсім не хотіла чути. Завмерла, ледь не випустивши виделку з пальців. Підняла голову і приречено глянула на демона. Він виглядав незадоволеним. - Берег розмило. Ще й на дамбі щось трапилося, вони не можуть зупинити воду. Найближчим часом займуся встановленням стаціонарного телепорту.

Серапіна лише похитала головою й обернулася до мене:

- Гвенето, з вами все гаразд?

Після її питання я дійсно засумнівалася у власному самопочутті, але вперто розтягла губи в посмішці.

- Дякую, все добре. Просто не розраховувала, що затримаюся тут надовго.

- Якщо вам щось потрібно, - відразу почала переконувати мене гостинна господиня. - Ви завжди можете звернутися до мене. Або попросити необхідне у покоївок. Все ж це ми затягли вас на острів.

- Я звернуся в разі потреби, дякую, - чемно кивнула, розуміючи, що зараз мені потрібний лише спокій і час, щоб закінчити роботу із символами. Адже мене ніби намагалися від них відволікти.

Стоп, а якщо…

- Вам вдалося щось ще дізнатися про ту мову, якою пише Локайн? - по-діловому запитав Ілліор. Здригнувшись, перевела на нього погляд і зніяковіло похитала головою:

- Не зовсім. І я не назвала б це мовою. Швидше це… щось, що повинно мати сенс, - така відповідь навіть мені видалася надто нікчемною, і точно не вартою обіцяних мені грошей, тому я додала: - Але на капищі та в підземеллі з басейном я бачила схожі символи.

- Вони схожі лише тим, що не мають сенсу, як мені пояснили інші лінгвісти, - зітхнув Ілліор. - У мене є копії всіх схожих ієрогліфів.

- Чи не могли б ви їх показати? – попросила обережно. Чоловік охоче кивнув і звернувся до Месіни: - Принеси, будь ласка, з нашої вітальні червону теку, - коли дівчина пішла, містер ат Янрі сказав у мій бік: - Там також будуть копії символів з третього поверху.

– Це буде доречно, – кивнула, відпиваючи води. А слідом за мною раптом заговорив Валдор:

- Мені здається, що поява місис Лурі сама по собі позначилася на Локайні сприятливо. Він перестав креслити символи, звісно, ​​крім нічного інциденту. Можливо, злякався, що його нарешті зрозуміють?

Серапіна підібгала губи та схвильовано глянула на порожній стілець, де вранці сидів її син. Потім звернула погляд до мене:

– Я впевнена, що його не було вночі на третьому поверсі.

Мені хотілося сказати, що я їй вірю. Але як і в інших, у мене поки що не було іншого пояснення. Або ж не було вагомих доказів для того, щоб щось стверджувати. Довелося опустити голову та промовчати. Загір та Ілліор перевели розмову на іншу тему.

На виході з їдальні, я забрала червону теку і попрямувала з нею у бік тераси. Хотілося опинитися зовні та трохи подихати свіжим повітрям. Зупинившись під козирком, притиснула до себе папку і з сумом подивилася на темно-сіре небо. Мене огорнув запах дощової свіжості, мокрої землі та хвойного лісу. Поки стояла і розмірковувала, поруч відчинилися двері.

- Парасольку? - запропонував ректор, підходячи ближче. Граціозні рухи демона зачаровували, але я поспішила відвернутися і знову спрямувати погляд на ліс. Закусила губу, не знаючи, куди я взагалі збиралася йти. Чоловік кілька хвилин просто стояв поруч, а потім повідомив, ніби ділився секретом: - Якщо обійти будинок за правої сторони, то можна побачити криту альтанку. Зроблена вона на совість, не протікає. Якщо бажаєте посидіти на свіжому повітрі, там буде комфортно.

Розмірковувала я всього мить, а потім кивнула і повернулася до демона. Загір з цікавістю дивився на мене. Дивно, але його погляд не приносив мені жодного дискомфорту. Навпаки, навіть заспокоював. Тому, коли він раптом запропонував:

- Чи можу скласти вам компанію?

Одразу погодилася.

Загір одним рухом відкрив парасольку, а потім люб'язно запропонував мені взяти його під лікоть. Відчула себе справжньою леді, спускаючись сходами колишньої резиденції імператора під руку з гарним демоном. Але одразу ж заборонила собі думати про подібне, вперто витрусила з голови рожевий туман і зосередилася на роздумах про символи. Хоч до альтанки руку палило від близькості привабливого чоловіка.

Обплетена виноградом дерев'яна споруда з металевим дахом виглядала дійсно дуже красиво. Вона стояла поруч із могутнім дубом, наполовину ховаючись під його розлогою кроною. Усередині було сухо та затишно. Загір струсив парасольку і запалив магічний ліхтарик під стелею. Жовте приємне світло осяяло стіл і поліровані зручні лавки з подушками. Я влаштувалась на одній із них і поклала теку перед собою.

– Я поговорив з усіма охоронцями особняка, – повідомив демон. - Звичайно, слідчий з мене той ще, але з хитрими студентами абияк справляюся. Ніхто з найманців не зізнався, що ходив на третій поверх вночі.

Симфонія дощу перервалася далеким гуркотом грому. Я мовчки відчинила папку і дістала папери, акуратно розкладаючи їх перед собою. Загір спостерігав за мною.

- Мені дійсно шкода, що ви застрягли тут через мене, - тихо додав демон. У його голосі справді пролунала вина. Але я лише хитнула головою і рішуче змінила тему:

— Як ви стали ректором, містере ат Руа? - піднявши голову, помилувалася на обличчя чоловіка, що витяглося від здивування. Він явно не очікував подібного питання, але подумав і все ж відповів:

- У моїй історії немає нічого особливого. Я визначився, що хочу викладати ще у дитинстві. Мій батько розпочинав свій шлях з викладача в академії, потім пішов до міністерства і дослужився до посади міністра освіти. Мама працювала викладачем мистецтв, коли вони познайомилися з батьком. Після мого народження, вона не повернулася до роботи, але й з цього боку вибору у мене особливо не було. Тому після закінчення Голданарі, я від альма-матер далеко не пішов. А посаду ректора обійняв швидше випадково. Мій попередник зник, і я став тимчасово виконувачем обов'язків, а потім залишився.