Блекаут

Яр мчав до покинутого маєтку Сомова, який тепер слугував таємним складом фонду. Він їхав на максимально дозволеній швидкості, але знав, що не встигне вчасно. Аліса, охоплена люттю, прямувала туди, щоб зустрітися з батьком. Голуб із підкріпленням ще не дістався.

На в'їзді в район маєтку різко згасло світло. Воєнні дії чи просто перевантаження мережі — місто поринуло в повний, непроглядний блекаут. Ліхтарі згасли, генератори не встигли увімкнутися.

«Чудово. Класична детективна розв'язка в повній темряві. Війна підкидає нам антураж», — цинічно подумав Яр.

Він вискочив із машини і, дістаючи ліхтарик, побіг до маєтку. Стара, занедбана будівля виглядала зловісно в місячному сяйві, що пробивалося крізь хмари.

Яр знайшов задні двері, що вели на склад. Вони були прочинені.

— Алісо! Стійте! — крикнув він, заходячи всередину.

Усередині пахло вогкістю, деревом і… порохом. У світлі ліхтарика Яр побачив хаос: ящики з медикаментами були перекинуті, деякі пробиті кулями.

Із темряви пролунав голос, який був водночас владним і зломленим.

— Ярославе Коваль. Я знав, що ти прийдеш. Кримов сказав, що ти на його місці. Що ти такий самий в'їдливий, як і він.

Перед Яром, біля стіни, стояв високий чоловік у поношеному одязі. Він тримав у руці старий, але доглянутий револьвер.

— Ви — батько Мар'яни та Аліси. Ви — Микола. Ви вбили Сомова і Ніну, — констатував Яр, тримаючи ліхтарик так, щоб світло било прямо в очі Миколі.

— Сомов? Він був негідником, — усміхнувся Микола. — Він знав, що Ніна кохає мене, але тримав її, як трофей. Я дав йому отруту, яку дістав ще в армії. Ідеальний серцевий напад. Ніна… вона не повинна була померти. Я не хотів цього. Вона сама вирішила піти, коли дізналася, що я зробив. Вона випила мою ж отруту. Вона була занадто чесною.

— А Кримов? Він знав, що ви вбили Ніну?

— Кримов був закоханий у неї! Він усе знав! Але він боявся свого імені. Він мовчав 20 років, щоб отримати маєток, хоча міг урятувати мене, розповівши правду про Сомова. А зараз, у розпал війни, він вирішив очистити свою совість! Він знайшов докази. Він зв'язався зі мною.

— Він хотів здати вас, щоб ви відповіли за подвійне вбивство.

— Він хотів, щоб я сів. А зараз, у воєнний час, це просто в'язниця! А я хочу, щоб мене судили за вбивство Сомова, а не за Ніну! Я хочу, щоб усі знали, що вона кохала мене!

— Він не став використовувати антидот, бо відчував провину за те, що не захистив Ніну від вас. Він дозволив вам його вбити.

Цієї миті з глибини складу пролунав дзвін розбитого скла.

— Тату! — крикнула Аліса, виходячи з тіні, з пістолетом у руці. — Ти не втечеш від правосуддя! Війна тебе не врятує!

— Алісо! Доню моя! Не заважай! Я мав зникнути! Я хотів забрати вас із собою!

— Ні! Ти не забереш! — Аліса підняла руку з пістолетом. — Ти ховався за комендантською годиною і за війною, щоб твої злочини зійшли тобі з рук! Ти вбив нашу матір!

Яр зрозумів: Аліса вбила Кримова, щоб він не здав батька поліції. Вона хотіла вбити батька сама, щоб здійснити своє правосуддя — не поліцейське, а особисте.

Яр діяв інстинктивно. Він різко змістив ліхтарик, засліплюючи Миколу.

— Алісо! Стій! Не роби цього!

Микола вистрілив у бік світла. Куля просвистіла повз Яра, пробивши ящик із медикаментами.

Аліса вистрілила у відповідь. Куля влучила не в Миколу, а в сталевий стелаж поруч із ним. Стелаж із гуркотом завалився, засипавши Миколу ящиками.

Яр кинувся до Аліси, вибиваючи пістолет з її руки.

— Я мусила його вбити! Він забрав усе! Маму! Кримова! — кричала вона, вириваючись.

— Ні, Алісо. Ти не вбивця. Ти жертва. А тепер ти — просто свідок.

Надворі почулося виття сирен. Під'їхали Голуб і підкріплення. Світло увімкнулося, хоча й мерехтіло.

Голуб увірвався на склад. Побачивши Яра, який тримав Алісу, і Миколу, придавленого ящиками, він завмер.

— Ковалю… що тут сталося?

Яр подивився на Миколу, який стогнав під ящиками, і на Алісу, чия помста була перервана.

— Тут сталося те, що й мало статися, Голубе. Справедливість знайшла свій шлях навіть через 20 років і воєнний час. Микола вбив Сомова і Ніну. Аліса вбила Кримова, але лише для того, щоб захистити батька від… легкого покарання. Вона хотіла, щоб його судили на повну, щоб він не скористався законом воєнного часу.

Яр підійшов до поваленого стелажа і підняв пробитий кулею ящик. Із нього випав зниклий ескіз Кримова, той, що його шукала Аліса. На ньому була не лише карта, що вказувала на будинок Аліси, а й ім'я батька Мар'яни та Аліси, Микола, було вписане в старі документи Сомова як «службовець».

— Алісо, твій батько не був просто коханцем твоєї матері. Він працював на Сомова. Він був поруч, коли той помер. І він використав свою посаду для прикриття.