Таємне сховище

Розділ 7. Таємне сховище

Яр і Голуб повернулися до відділу, щоб вивчити стару справу Сомова. Але Яр не міг викинути з голови компас, що вказував на ПІВДЕНЬ. Він вирішив, що його початкова здогадка про «таємницю за стіною» важливіша за будь-які фінансові звіти.

Детективи знову вирушили на вулицю Воскресенську, до студії Крімова. Ніч була неспокійною; через часті обстріли в сусідніх областях у Сумах панувала атмосфера підвищеної готовності.

— Голуб, давай ще раз подивимося на цей «Південь», — сказав Яр, стоячи біля стіни.

Яр узяв рулетку й почав міряти відстань від компаса до стіни, а потім — вздовж стіни.

— Компас лежав тут. Якби він був просто декорацією, він не був би так чітко розташований. Стрілка вказує на цеглу, яка… трохи відрізняється за кольором. Сім сантиметрів вище рівня стола.

Яр приклав ліхтарик до цегли.

— Зверни увагу, Голуб. Розчин тут виглядає свіжіше, ніж навколо. Цю стіну заклали нещодавно, або, принаймні, тут був отвір.

— Так, але в умовах війни будівельні роботи часто ведуться абияк. Це могло бути що завгодно, — скептично зауважив Голуб.

— Або це було сховище, яке Крімов щойно розкрив.

Яр узяв невеликий геологічний молоток, залишений криміналістами, й обережно постукав по цеглі. Звук був глухий і низький. Він обвів цеглу й три сусідніх, що відходили по вертикалі, й натиснув. Нічого.

— Скульптор. Він мав знати, як працювати з каменем, — пробурмотів Яр. Він намацав мікроскопічні сліди глини на стиках між цеглинами. — Він не виламував. Він використовував розчин.

Яр зчистив засохлу глину з краю нижньої цегли. Під нею, у щілині, був маленький, ледь помітний важіль — шматок тонкого дроту, хитро захований.

Він потягнув.

З глухим скреготом центральна цегла не випала, а повернулася всередину, відкриваючи вузький, вертикальний отвір, схожий на поштову скриньку.

— Ось твій Південь, Голуб. Таємне сховище.

Всередині виявилося лише три предмети.

Потріпаний зошит у шкіряній обкладинці. Це був щоденник Крімова, який він почав вести за місяць до смерті.

Зашифрована флешка. Яр помітив, що на ній маркером намальований маленький, стилізований ведмідь — той самий, що був на бирці, знайденій біля річки.

Невелика, запечатана пробірка з білим порошком. Явно не глина.

Яр відклав пробірку в пакетик для експертизи. — Порошок — до Катерини. Флешку — до нашого комп'ютерника. А щоденник… щоденник читаємо зараз.

Щоденник Крімова був написаний поспішним, нервовим почерком. Останні записи були особливо тривожними:

15 травня. Знайшов старі папери. Отрута. Нещасний випадок. Усі брехали. Вона брехала. Я отримав будинок, отрута забрала іншого. Я не можу більше з цим жити. Я мав розповісти 20 років тому. Компас завжди вказував мені на правду, але я боявся.

17 травня. Вона тут. У місті. Я впізнав її. Вона ховається під іншим іменем. Я маю з нею зустрітися. Вона знає, хто вбив Сомова. І вона знає про отруту.

19 травня. Вона просить мене мовчати. Каже, що якщо я скажу, постраждають люди, яким я допомагаю. Погрожує фонду. Я не можу. Я мав знищити ту річ, яку вона залишила, але не встиг.

Яр перечитав останнє речення. «Я мав знищити ту річ…» Він згадав записку, знайдену у Вєтрова: «Гриша, я знайшов це в його речах. Це не наш профіль. Потрібно негайно знищити».

Крімов не встиг знищити доказ. І цей доказ міг бути у Вєтрова.

— Отже, — Яр закрив щоденник. — Крімов знав, хто справжній убивця Сомова. І він знав, що вбивця перебуває тут, у Сумах, під іншим іменем. І цей убивця пов'язаний або з фондом, або з кримінальним авторитетом «Ведмідь».

— Голуб, ми повертаємося до Вєтрова. Він бачив не просто записку — він бачив, що знайшов Крімов. І ще, — Яр подивився на фотографію Мар'яни, яка ховала фото своєї матері. — Знайди мені ім'я дружини Аркадія Сомова. Ім'я його племінниці, Аліни. Ім'я матері Мар'яни. Ім'я Аліси — воно було в списку співробітників фонду, і здалося мені зовсім непомітним.

Детектив Яр Коваль відчув, що коло підозрюваних звужується. Тепер він шукав жінку, яка двадцять років тому змінила ім'я, щоб почати нове життя й помститися. Жінку, яка була поруч із Крімовим і в 2004-му, і в 2024-му. І хтось із них — або Ірина, або Мар'яна, або Аліса — приховує страшну таємницю, замасковану під біль війни та волонтерство.