Бухгалтер

Офіс волонтерського фонду «Надія Сум» розташовувався в сучасній, але скромній будівлі на околиці міста. Тут було галасливо й тісно: молоді люди, стомлені, але сповнені енергії, пакували ящики з гуманітарною допомогою.

Григорій «Гриша» Вєтров, бухгалтер і фактичний керівник фонду після початку війни, зустрів детективів із показною скорботою. Чоловік років тридцяти п'яти, із нервовим тиком і надмірною пітливістю, він явно був не в своїй тарілці.

— Це жахливо! Олег був моїм другом, моїм героєм! Він був світлом для всього міста. Хто міг це зробити? — Вєтров заламував руки.

Яр сів навпроти нього, примруживши очі. — Ваш друг помер від отрути, містере Вєтров. Дуже швидкої й рідкісної. Ми вважаємо, що це хтось із його близького оточення.

— Щодо оточення… — Вєтров опустив очі. — У Олега було багато заздрісників, детективе. Особливо після того, як фонд став великим. Ми працювали з великими грошима, великими поставками… А в такі часи завжди знаходяться ті, хто хоче нажитися.

— Ви говорили з ним востаннє вчора о 21:50. Про що? — запитав Голуб, звіряючись із блокнотом.

— Про якусь дрібницю. Про фуру з бронежилетами, яка мала приїхати завтра. Він був спокійний. Я був удома о 22:00. Комендантська година… я її не порушую. І я живу на іншому кінці міста.

Яр пересунув до нього папку з фінансовими звітами фонду. — Давайте поговоримо про фінансові неточності, містере Вєтров. Невеликі, але систематичні зникнення грошей із фонду. Кілька сотень тисяч гривень. За півроку.

Обличчя Вєтрова миттєво зблідло. Він почав лихоманково витирати лоба.

— Детективе, це… це операційні витрати! Готівка, яка потрібна для термінових дрібних закупівель! Олег знав! Він мені довіряв!

— Крімов був художником, а не фінансистом, Вєтров. Ви могли користуватися його довірою. Ви дуже нервуєте, коли мова заходить про гроші, — зауважив Яр.

Вєтров раптово вибухнув: — Гаразд, так! Я брав! Невеликі суми! У мене величезні борги, детективе! Ігрові! Я програв майже всі свої заощадження до війни, а зараз… Я думав, що поверну, коли війна закінчиться, але вона не закінчується! Олег мало не дізнався. Він почав ставити запитання. Але я не вбивав його! Я повернув майже все вчора, перед тим як він помер!

Мотив є, можливість є (він міг принести отруту, представившись кур'єром), але вбивство через дрібну крадіжку, яку він майже погасив? Надто дрібно. — подумав Яр.

Цієї миті тишу розірвав оглушливий, пронизливий виск сирени. Повітряна тривога.

В офісі почалася паніка. Люди хапали свої речі й прямували до найближчого укриття в підвалі. Голуб, за звичкою, схопився.

— Ходімо, Коваль! У підвал!

Яр повільно підвівся. — Спускайтеся, Голуб. Я доженю. Мені потрібно кое-що забрати.

Він навмисне дав їм фору в кілька секунд. Коли Вєтров, згорбившись, побіг за всіма, Яр помітив, як той відхилився від основного потоку й, кинувши тривожний погляд на детектива, забіг до маленької комори поряд зі сходами.

Яр зачекав, поки всі спустяться, і підійшов до комори. Двері були злегка прочинені. Вєтров стояв там, не дихаючи, притиснувшись до стіни, ігноруючи наказ про укриття.

— Що, Вєтров? Готівку ховаєш? — тихо запитав Яр.

Вєтров, тремтячи, похитав головою. — Ні, детективе… Я… я просто не можу перебувати в підвалі. Я боюся. Я клаустрофоб.

Яр не повірив, але вирішив відкласти. — Гаразд. Ховайся тут. Але запам'ятай: у той час, коли ти мав бути вдома, ти міг бути де завгодно.

Яр вийшов із комори, але не пішов до укриття. Натомість він швидко повернувся до столу Вєтрова й перевірив його кошик для сміття. Під зім'ятою серветкою він знайшов маленький, акуратно складений аркуш. Це була записка, написана почерком Крімова:

«Гриша, я знайшов це в його речах. Це не наш профіль. Потрібно негайно знищити. Інакше нам кінець».

Підпис — ініціал «О.К.».

Яр почув, як із підвалу долинає приглушений голос Голуба, що кличе його. Він сховав записку в кишеню. Він подивився в бік комори. Вєтров зник. Він не спустився до укриття. Він скористався повітряною тривогою як прикриттям, щоб утекти.

— Чудово, Вєтров. Тепер у тебе є не лише борги, а й підозра у вбивстві, — прошепотів Яр, виходячи з будівлі. На вулиці, під виск сирени, стояла темрява, що посилилася через відключення електрики.

«Що Крімов хотів знищити і в чиїх речах він це знайшов?»