Компас і комендантська година

Суми, кінець весни 2024 року.

Звук сирени повітряної тривоги, пронизливий і металевий, був схожий на крик сови, що вмирає. Ярослав Коваль, відомий усім як Яр, сидів у своєму робочому кабінеті на другому поверсі міськвідділу, намагаючись розгледіти в тьмяному світлі настільної лампи (електрику щойно дали) стару фотографію дружини, і цей звук вирвав його з тягучого оціпеніння.

«Три години просиділи в коридорі, щоб дізнатися, що електрики вистачить на годину», — пробурмотів Яр, закурюючи.

В цей момент двері розчинилися. На порозі стояв Андрій Голуб, молодий слідчий, чия бездоганно вигладжена форма й нервова енергія завжди контрастували з ярівським пом'ятим виглядом і спокоєм.

«Коваль, піднімайся. Нам тут подарунок підкинули під кінець зміни», — Голуб намагався звучати офіційно, але його голос тремтів.

«Сподіваюся, не черговий мародер, що забув про повагу до комендантської години?» — Яр неспішно загасив цигарку.

«Гірше. Скульптор. Олег Кримов. На Воскресенській. І, здається, це не мародерство. Криміналісти вже там, але… там дивно».

Вулиця Воскресенська, в самому серці старих Сум, і в звичайний час виглядала загадково. Тепер, наприкінці травня, напівзруйнована будівля, де Кримов орендував студію під свій волонтерський штаб, здавалася примарою. Навколо пахло весняним дощем і сирістю. Студія знаходилася в напівпідвальному приміщенні з окремим входом.

На місці вже працювала Катерина, судово-медичний експерт, з якою Яр давно співпрацював. Вона схилилася над тілом, освітлюючи його маленьким ліхтариком. Голуб наказав увімкнути генератор, але той ще не встиг набрати потужність, і тьмяне світло лише посилювало відчуття сюрреалізму.

«Що скажеш, Катю?» — спитав Яр, обходячи стілець із тілом на відстані, не торкаючись нічого.

«Нічого. І в цьому проблема, Яре. Жодних слідів боротьби, насильства, оборони. Зламу немає. Смерть настала… приблизно, о десятій вечора. До початку комендантської години, але недалеко. Схоже на раптовий серцевий напад. Або…» — вона озирнулася на Голуба й понизила голос, — «дуже професійне отруєння».

Олег Кримов, відомий у Сумах скульптор і один із найактивніших волонтерів, сидів за великим дерев'яним столом. Його голова спочивала на складених руках, обличчя було спотворене жахом або, можливо, болем. Перед ним стояла недопита чашка охололого, чорного як ніч, чаю.

Яр ігнорував тіло. Він розпочав свій «Геній Місця». Година повної тиші.

Він присів на корточки біля входу. Оглянув підлогу: студія була брудною, але лише від глини та фарби. Оглянув стіни: на них висіли ескізи майбутніх скульптур, поруч — мапи воєнних дій і списки потреб для фронту. Він відчув запах: глина, кава, трохи тютюну, нотки парфумів (жіночих?). І ледь уловимий, дивний, металевий аромат.

Нарешті його погляд повернувся до столу. Поруч із чашкою й акуратно складеними окулярами лежали два предмети, які абсолютно не вписувалися в картину хаосу волонтерського штабу.

Перший: старовинний, позолочений компас у мідному корпусі, прикрашений майстерним гравіюванням.

Другий: маленький, скомканий аркуш паперу, наполовину забруднений глиною.

Яр натягнув рукавички. Він обережно взяв компас. Він був холодним. Стрілка, яка мала б хаотично обертатися, якщо предмет щойно торкалися, була нерухомою. Вона вказувала строго на… ПІВДЕНЬ.

«Компас? Навіщо він йому?» — Голуб, не витримавши тиші, порушив протокол.

Яр не відповів, відкладаючи компас. Він розгладив папір. Це був усього лише список: «Гліна – 20 кг. Фарба акрилова – 5 л. Респіратори – 50 шт.». Звичайний список.

Він подивився на Катерину. «Катю, забери чашку, але найголовніше — ось це». Він показав на компас. «І перевір відбитки пальців на руків'ї».

«На руків'ї?» — здивувалася вона. «Навіщо? Відбитки Кримова будуть скрізь».

«Я думаю, він тримав його незадовго до смерті. І думаю, що цей компас — і є знаряддя вбивства».

Яр відійшов до дверей, щоб дати криміналістам працювати. Він подивився на стіну.

«Голубе, поглянь на мапи. Тут зазначено, куди відправляються вантажі. Північ, Схід, Північ. Нічого на Південь».

«І що з того?» — Голуб знизав плечима.

«І те, Андрію, що труп сидить тут, у Сумах, у старій студії. Компас вказує на ПІВДЕНЬ. Кримов був волонтером, у нього були вороги. І він щось шукав. Або вбивця залишив нам загадку. І я впевнений, що це не просто збіг».

Яр повернувся до Голуба, його очі горіли жорстким, недобрим вогнем.

«Нам треба перевірити його телефон. Дізнатися, хто був останнім. І перевірити абсолютно всі його волонтерські фінанси, Андрію. У мене погане передчуття: війна стала ідеальним прикриттям для найпідліших злочинів».

«І ще одне, Голубе, — додав Яр, зачиняючи за собою двері студії, щоб вдихнути свіжого повітря. — Компас вказує на Південь. Але для цієї будівлі, у цьому кварталі, Південь — це точно не сторона світу. Мені здається, він вказує на те, що сховано за стіною».