Відлуння лісових духів

Розділ 30 — «Берегиня повернулася»

Ніч не закінчилася зі світанком.

Навіть коли над лісом почало світати, дерева залишалися темними, а туман стелився між корінням, ніби не хотів відпускати ніч. Лада стояла перед старою брамою й відчувала, як її сила тихо пульсує в долонях.

Поруч був Динис.

Позаду — Марія, Мирослава, Богдан і діти.

А Фелікс сидів на камені й дивився в ліс.

— Вони чекають, — тихо сказав він.

— Хто? — запитала Лада.

— Ті, хто пам'ятає першу Берегиню.

Лада подивилася на матір.

Та стояла трохи осторонь.

— Ти знала, що цей день прийде?

— Знала.

— І все одно повернулася.

— Я мусила.

— Чому?

Мати відповіла не одразу.

— Бо тепер ти готова почути останню правду.

Лада зробила крок до неї.

— Яку?

Жінка подивилася на браму.

— Ти не стала Берегинею. Ти нею була завжди.

У ту саму мить земля здригнулася.

Дерева нахилилися до Лади.

Одне за одним на їхній корі почали спалахувати стародавні знаки.

Марія прошепотіла:

— Вона повернулася...

— Хто? — запитав Богдан.

Фелікс підняв голову.

— Берегиня. Справжня.

Лада відчула, як у грудях розливається тепло.

Вона більше не боялася.

Не брами.

Не духів.

Не того, що чекало попереду.

Динис узяв її за руку.

— Ти готова?

Лада подивилася на нього.

— Ні.

Він усміхнувся.

— Я теж.

— Але підемо?

— Разом.

Вони ступили вперед.

Брама почала відкриватися.

Та замість темряви з неї вирвалося золотисте світло.

Духи схилили голови.

Навіть Фелікс опустив погляд.

Лада зупинилася.

І почула голос лісу:

— Ти повернулася додому, Берегине.

Вона заплющила очі.

А коли відкрила їх, на її долоні світився новий знак — не знак брами.

Знак самого лісу.

Мирослава притиснула дітей до себе.

Богдан обійняв її за плечі.

Марія усміхнулася крізь сльози.

А Динис прошепотів:

— Тепер я розумію, чому тебе весь цей час кликав ліс.

Лада подивилася вперед.

— Ні.

— Що?

Вона ледь усміхнулася.

— Тепер ліс кличе нас усіх.

І десь далеко, за деревами, почувся перший удар дзвону.

Один.

Другий.

Третій.

Фелікс різко підняв голову.

— Це неможливо...

— Що? — запитала Лада.

Кіт подивився на неї.

— Тридцятий дзвін означає, що Берегиня повернулася.

Він замовк.

— А тридцять перший...

— Що означає тридцять перший?

Фелікс подивився в темряву.

— Що прокинувся той, хто чекав на неї понад сто років.

Дзвін ударив знову.

Тридцять перший.

І всі дерева в прадавньому лісі одночасно розплющили свої старі, невидимі очі.

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше