Ніч не закінчилася зі світанком.
Навіть коли над лісом почало світати, дерева залишалися темними, а туман стелився між корінням, ніби не хотів відпускати ніч. Лада стояла перед старою брамою й відчувала, як її сила тихо пульсує в долонях.
Поруч був Динис.
Позаду — Марія, Мирослава, Богдан і діти.
А Фелікс сидів на камені й дивився в ліс.
— Вони чекають, — тихо сказав він.
— Хто? — запитала Лада.
— Ті, хто пам'ятає першу Берегиню.
Лада подивилася на матір.
Та стояла трохи осторонь.
— Ти знала, що цей день прийде?
— Знала.
— І все одно повернулася.
— Я мусила.
— Чому?
Мати відповіла не одразу.
— Бо тепер ти готова почути останню правду.
Лада зробила крок до неї.
— Яку?
Жінка подивилася на браму.
— Ти не стала Берегинею. Ти нею була завжди.
У ту саму мить земля здригнулася.
Дерева нахилилися до Лади.
Одне за одним на їхній корі почали спалахувати стародавні знаки.
Марія прошепотіла:
— Вона повернулася...
— Хто? — запитав Богдан.
Фелікс підняв голову.
— Берегиня. Справжня.
Лада відчула, як у грудях розливається тепло.
Вона більше не боялася.
Не брами.
Не духів.
Не того, що чекало попереду.
Динис узяв її за руку.
— Ти готова?
Лада подивилася на нього.
— Ні.
Він усміхнувся.
— Я теж.
— Але підемо?
— Разом.
Вони ступили вперед.
Брама почала відкриватися.
Та замість темряви з неї вирвалося золотисте світло.
Духи схилили голови.
Навіть Фелікс опустив погляд.
Лада зупинилася.
І почула голос лісу:
— Ти повернулася додому, Берегине.
Вона заплющила очі.
А коли відкрила їх, на її долоні світився новий знак — не знак брами.
Знак самого лісу.
Мирослава притиснула дітей до себе.
Богдан обійняв її за плечі.
Марія усміхнулася крізь сльози.
А Динис прошепотів:
— Тепер я розумію, чому тебе весь цей час кликав ліс.
Лада подивилася вперед.
— Ні.
— Що?
Вона ледь усміхнулася.
— Тепер ліс кличе нас усіх.
І десь далеко, за деревами, почувся перший удар дзвону.
Один.
Другий.
Третій.
Фелікс різко підняв голову.
— Це неможливо...
— Що? — запитала Лада.
Кіт подивився на неї.
— Тридцятий дзвін означає, що Берегиня повернулася.
Він замовк.
— А тридцять перший...
— Що означає тридцять перший?
Фелікс подивився в темряву.
— Що прокинувся той, хто чекав на неї понад сто років.
Дзвін ударив знову.
Тридцять перший.
І всі дерева в прадавньому лісі одночасно розплющили свої старі, невидимі очі.