Відлуння лісових духів

Розділ 29 — «Коли духи обирають»

Ліс мовчав.

Після останніх слів матері Лади тиша стала такою густою, що навіть дихати здавалося важко. Ніхто не рухався. Мирослава міцніше притискала дітей до себе, Богдан стояв поруч, готовий у будь-яку мить захистити їх. Динис не відходив від Лади, а Марія уважно вдивлялася між деревами.

Тільки Фелікс дивився спокійно.

Наче знав, що зараз станеться.

— Феліксе... — тихо сказала Лада.

Кіт підняв голову.

— Вони вже тут.

— Хто?

Відповіді не було.

Замість неї між деревами почувся шепіт.

Спочатку один голос.

Потім другий.

Третій.

А за мить здавалося, що весь ліс заговорив одночасно.

— Лада...

Вона здригнулася.

— Це вони?

Марія кивнула.

— Духи.

Між старими деревами почали з'являтися постаті. Вони не мали чітких облич — лише обриси людей, огорнуті туманом і слабким зеленуватим світлом.

Одна постать вийшла вперед.

— Берегине...

Лада зробила крок назустріч.

— Чого ви хочете?

— Ми не хочемо.

Голос був тихим.

— Ми обираємо.

Динис одразу став поруч із Ладою.

— А якщо вона не погодиться?

Постать повернулася до нього.

— Людина може відмовитися від дороги.

— Тоді?

— Але не може змінити того, кого вже обрали.

Лада відчула холод у долонях.

— Кого ви обрали?

Духи мовчали.

Потім навколо спалахнуло світло.

Перша постать повернулася до Лади.

— Тебе.

Її знак на руці засвітився.

Потім світло торкнулося Мирослави.

Вона здригнулася.

— І тебе.

Мирослава міцніше обійняла дітей.

Третій промінь опустився на Ратибора.

Богдан зблід.

— Ні...

Духи не відповіли.

Фелікс тихо сказав:

— Вони не питають дозволу.

Лада подивилася на нього.

— А хто ще?

Духи повільно повернулися в бік Диниса.

Світло торкнулося його грудей.

Він завмер.

Лада стиснула його руку.

— Динис...

Дух промовив:

— І він.

Динис мовчав.

Лада підняла очі на духів.

— Чому саме ми?

— Бо ваші дороги вже переплелися.

— А якщо ми не хочемо?

У відповідь пролунало:

— Вибір духів не можна скасувати.

Туман навколо постатей почав густішати.

А останні слова розчинилися між деревами:

— Ви можете боятися.

— Можете боротися.

— Можете тікати.

— Але те, що вже обрано лісом, завжди повертається.

Духи зникли.

Та на землі залишилися чотири світлі сліди.

Біля Лади.

Біля Диниса.

Біля Мирослави.

І біля маленького Ратибора.

Фелікс подивився на них і тихо промовив:

— Тепер почалося найважче.

Ліс знову зашепотів.

Лада вже думала, що духи пішли, коли між деревами спалахнуло ще одне світло.

Воно зупинилося навпроти Диниса.

— Ні... — прошепотіла Лада.

Динис зблід.

— Вони обрали мене.

— Але чому?

Дух відповів:

— Бо його кров пам'ятає браму.

Лада відступила на крок.

— Ти знав?

— Не все.

— Ти знову приховав від мене правду.

Динис не знайшов слів.

Раптом Фелікс став між ними. Його очі спалахнули золотим світлом, а тінь за спиною на мить перетворилася на величезного звіра.

— Досить, — промовив він уже зовсім не котячим голосом. — Він не ворог.

Лада подивилася на нього.

— Хто ти насправді, Феліксе?

Кіт повільно опустив голову.

— Той, хто колись охороняв першу браму.

І ліс знову стих.

— Обирай, Берегине.

Голос духів прокотився лісом, і дерева ніби завмерли разом із Ладою.

Вона подивилася на Диниса. Потім — на Мирославу, яка міцно притискала дітей до себе. На Богдана, який стояв поруч, готовий захистити родину. На Марію. На Фелікса, чиї золоті очі уважно стежили за темрявою.

— А якщо я відмовлюся? — тихо запитала Лада.

— Тоді заплатить той, кого ти любиш.

— Хто?

Духи мовчали.

Лада відчула, як у грудях стислося серце.

— Ви хочете, щоб я вибрала між собою і ними?

— Ми не змушуємо. Ми лише показуємо ціну.

Динис узяв Ладу за руку.

— Не слухай їх.

Вона подивилася на нього.

— А якщо вони заберуть тебе?

— Тоді ми боротимемося разом.

Лада стиснула його пальці.

— Обіцяєш?

— Обіцяю.

Раптом ліс здригнувся.

Духи одночасно підняли голови.

Із темряви долинув плач дитини.

Мирослава зблідла.

— Ратибор?..

Вона притиснула синів до себе, але один із них уже дивився в бік лісу.

Його долонька світилася.

Фелікс різко піднявся.

— Не рухайтеся.

— Чому? — прошепотіла Лада.

Кіт дивився в темряву.

— Вони вже зробили свій вибір.

Лада відчула холод.

— Кого вони обрали?

У відповідь один із духів простягнув руку.

Світло впало на Ладу.

Потім — на Диниса.

А після цього на маленького Ратибора.

Лада завмерла.

— Ні...

Дух прошепотів:

— Ось твоя ціна.

Лада зробила крок уперед.

— Я не дозволю вам його забрати.

— Тоді прийми свій вибір.

Перед нею повільно відкрилася темна брама.

За нею не було видно нічого.

Лише голос:

— Увійдеш — врятуєш його. Залишишся — втратиш.

Лада подивилася на Диниса.

Він похитав головою.

— Не йди.

Вона заплакала.

— Я мушу.

І зробила крок до брами.

Але в ту ж мить Фелікс гаркнув:

— Ладо, СТІЙ!

Вона обернулася.

Кіт дивився на неї зовсім не котячими очима.

— Якщо ти зараз увійдеш... брама отримає не тебе. Вона отримає всіх нас.

Лада завмерла.

І тоді з темряви за брамою пролунав сміх.

Хтось чекав на неї вже дуже давно.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше