Глава 4 Закоханість? Та ні, прив’язаність. А моооже….

Після виходу з лікарні, я чомусь відчуваю себе переповненою енергії, чому? Невже після Галена, його історії про життя, щось в них є такого… ну такого незвичайного… цікавого, а історія про Сократа байкера мене просто вбила, я б ніколи не подумала що так може бути в реальному житті. (не витримавши Роза промовила вголос) Байкер по кличці Сократ (засміялась і доповнила) зупиніть планету я вийду.
(сонце вже майже зайшло за обрій, небо на деяку мить стало вогняно оранжевим, по тихій вулиці йде Роза, її думки відволік захід сонця.

Роза – як же прекрасно, таке красиве небо, а колір яскраво оранжевий(обернувшись навкруги я побачила що всі йдуть і не звертають навіть уваги на цю просту красоту, всі дивляться у чорне дзеркало яке зветься телефон, мені часто згадується той старий художник, адже в певній мірі я через нього замічаю велике в простому. Цікаво де він зараз, що робить, чи живий, які картини малює, а найважливіше чи пам’ятає він мене.
 Мені пригадався один випадок коли я відвідувала Галена, він тоді дивився у вікно, неподалік було дерево і воно похитувалось від вітру, йому це подобалось) напевне він також замічає чарівне в простому. Я знову думаю про нього.
 Що ж ти доставучий такий, ніяк не можу перестати думати про тебе. А може я… та ні не може бути такого, таке тільки в книгах стається, та все таки похоже що я закохалась, або привикла вже до нього, скільки ходжу відвідувати, жодного дня не пропустила, а чому? Це все та доброта, не можу я оминути стороною, а щей я була причасна до цього інциденту, себе б не пробачила якби не поступила так як поступила. (Роза подумала що сказала і почала сміятись) сама ж собі і насолила, так це що виходить, затрималась в бібліотеці бо шукала цікаву книгу про романтику, так спішила до дому що сама себе в кінцевому результаті закохала в нього, оце по правді книга яка творить романтику(Роза сама себе смішила) блін я цю книжку так і не прочитала і в бібліотеку не здала, от забудьковата.
На дворі стало вже зовсім темно, включились ліхтарі, по вулиці не квапливо, з широкою посмішкою йде Роза, не звертаючи уваги на прохожих, всі вони прикуті до своїх гаджетів, та як би там не було більшість замічали її посмішку, щиру, добру, її так і хотілося посміхнутись у відповідь. (йдучи Роза подумала) як добре що я вмію дивуватись і радіти простому, навіть настрій собі можу завжди піднести. Мені ніколи не зрозуміти, чому люди скаржаться на своє життя, замість того щоб його змінити, або ставитись простіше до всього.
(Роза вже дійшла до дому і стояла на порозі, подзвонивши у двері, її відкрив батько)

Батько – роза ти що ключі загубила, що дзвониш в дзвінок. (зацікавився батько)

Роза – (точно я ж ключі мала, нащо ж я дзвонила) ой я щось задумалась. (посміхнулась)

Батько – заходь в середину, а то ти так світишся що аж ліхтарі тускнуть, що, щось хороше сталось сьогодні що ти аж світишся?

Роза – Та ні все як завжди.(хоть би не замітив що я закохалась)

Батько – Від батька нічого не приховаєш, признавайся, що сьогодні знов на якогось байкера охотилась (і почав сміятись)

Роза – ха ха дуже смішно, один раз стався нещасний випадок а ви вже маніячку робите(Роза засмутилась)

Батько – Та що ти доцю, я ж пожартував, ти в мене сама краща на світі.

Роза – Ви тільки не зліться батько… цього разу машина.

Батько – Яка машина (батько почав непокоїтись, став серйозним) що з машиною, хтось постраждав?

Роза – (почала сміятись) я хочу машину, страждаю тільки я, бо машини не маю. (і почала вдавати що сльозу пускає)

Батько – от же ж інтригант, я вже накрутив собі всякого, а ти знущаєшся (посміхнувся) моя школа

Роза – А то, хто ж вчитель (посміхнулась і оглянула навкруги) а де мама?

Батько – мама в себе, просила не турбувати, ознайомлюється з справою, через тиждень буде виступати адвокатом захисту в суді.

Роза – Зрозуміло (якщо мама взялась за справу то мусить довести справедливість, краще не мішати)

Батько – Що там в лікарні, як там Гален? Ти добре дивишся за ним, не ображає тебе, а то я тих байкерів знаю.

Роза – все добре йде на поправку. Ні Гален не такий він хороший.

Батько – знаю який він хороший, я його знайшов в базі поліції, був раз затриманий за те що вдарив копа. І тебе я відпускаю лише тому що він заяви не хотів писати, а ти дуже правильна в мене доця і хотіла якось та й допомогти виправити свою помилку.

Роза – що, був затриманий? (не може бути він ж з вигляду такий хороший, напевне я його не знаю, та чомусь я хочу почути від нього все) А хіба дозволено дивитись справи поліції?

Батько – я ж начальник відділу поліції, та й без перевірки я б тебе не відпустив до нього.

Роза – (і як тепер мені сказати йому що я здається закохалась в нього, батько йому зовсім не довіряє)

Батько – так ти розповіси чому світишся від щастя?

Роза – (що ж придумати. О точно) книжку почала читати про романтику, дуже весела і цікава.

Батько – ти як завжди, книжки та й книжки читаєш, вже б знайшла собі хлопця (засміявся і доповнив) а то я не маю за ким слідкувати.

Роза – Ви краще за бандитами слідкуйте а не за мною батько (посміхнулась) я до кімнати, буду малювати.

Батько – Добре але через годину вечеря, не забуть.

Роза – угу (і роза пішла до кімнати, але малювати їй не хотілось, вона обдумувала все сказане батьком) невже я закохалась в бандита, та ні, він красень та щей розумний, йому б костюм вдягнути і він на мільйонера похожий, а батько таке сказав, та батько мені точно брехати не буде, я мушу запитати в самого Галена, тільки тоді повірю. І угараздило мене попасти в таку історію, я ж всього лише хотіла почитати хорошу книжку про романтику, а таке враження що я сама попала в книжку.
   Ну і що мені тепер робити, гаразд завтра буду в нього розберусь. Аж ніяк не думала, що все складеться таким чином, мене тягне на мою протилежність, та щей з кримінальним минулим, батько точно цього не одобрить, так що поки буду мовчати. Гален засранець, не міг бути холодним до мене, тепер думати треба як все вирішити, та й не відомо чи я йому подобаюсь (Роза почала пальцем крутити своє волосся і її на руки впала її улюблена брошка у вигляді рози, яку вона завжди носила з собою, дивлячись на неї вона чомусь сумувала, але не могла зрозуміти чому. Після довгих роздумів Роза міцно заснула)