По засіку метений…

Справа: № ХБ-СО-001/КЛБ

Відділ: Сектор встановлення казкової правосуб'єктності при Відділі харчової безпеки та самовільно оживлених виробів

Заявник: Колобок, особа/виріб зі статусом, що підлягає встановленню

Предмет звернення: Встановлення особи, походження, правового статусу та права на самостійне пересування

Попередній ризик: У разі невстановлення статусу заявник може бути визнаний харчовим продуктом домашнього походження.

***

Перше, що запитала у Колобка спеціалістка сектору встановлення казкової правосуб'єктності, було не «як ви сюди докотилися», а «чи маєте ви документ, що підтверджує походження тіста».

Колобок сидів на пластиковому стільці навпроти віконця номер три й намагався не прилипати до бланка заяви. Це вдавалося погано. Бланк був свіжий, канцелярський і мав здатність утримувати на собі будь-які сліди існування краще, ніж родинна пам'ять.

— Походження тіста? — перепитав Колобок.

— Так, — сказала спеціалістка Семенюк Уляна Кирилівна, не підводячи очей. — Борошно, сметана, залишки по засіках, інші складові. Нам треба зрозуміти, ви особа, харчовий виріб, об'єкт спільної сумісної власності Діда й Баби чи самовільно оживлений продукт домашнього виробництва.

Колобок подумав. З усіх варіантів останній звучав найчесніше, але найменш безпечно.

— Я пішов від Діда, — сказав він обережно. — І від Баби пішов.

Семенюк У.К. нарешті подивилася на нього поверх окулярів.

— Самовільне залишення місця випікання. Зрозуміло. Акт прийому-передачі складався?

— Ні.

— Усна згода власників була?

— Вони співали.

— Спів не є формою згоди, якщо інше не передбачено ритуально-побутовим звичаєм громади.

Вона зробила позначку в заяві. Колобок спостерігав, як чорна ручка вирішує його долю впевненіше, ніж лисиця біля дороги.

У черзі за ним сиділи Дід і Баба з картонною коробкою з-під праски, у якій, судячи з обуреного кудкудакання, сиділа Курочка Ряба. На коробці синім маркером було написано: «обережно, актив». На підвіконні дрімала Миша, формально запрошена як третя сторона інциденту, фактично — як причина всього, що знову не встигли оформити.

Колобок не любив черги. Черги робили його помітним. А коли ти круглий, рум'яний і без документів, помітність швидко переходить у гастрономічну площину.

— Дата народження? — запитала Семенюк У.К.

— Мене не народжували.

— Дата виготовлення?

— Вранці.

— Якого числа?

— Я тоді ще не знав, що числа існують.

Спеціалістка зітхнула не здивовано, а службово. Так зітхають люди, які вже бачили заяву від печі, що вимагала доплати за нічні рейси, і від криниці, яка просила визнати її джерелом персональних даних, бо в неї роками всі щось кричали.

— Добре. Пишемо: дата створення не встановлена, приблизно до першого контакту з вікном. Місце проживання?

— Дорога.

— Дорога не є місцем проживання. Це об'єкт інфраструктури.

— Я на ній переважно жив.

— Тоді вам потрібна довідка про фактичне перебування від балансоутримувача дороги.

Колобок мовчав. У нього вперше з'явилося відчуття, що втекти від Діда, Баби, Зайця, Вовка і Ведмедя було простіше, ніж пояснити державі, що ти існуєш.

— А якщо я не отримаю документи? — спитав він.

Семенюк У.К. глянула на нього майже співчутливо.

— Тоді ви залишаєтесь у невизначеному статусі.

— І що це означає?

— Що будь-хто зможе назвати вас обідом, а нам буде важко заперечити процедурно.

Колобок притиснув до себе заяву. Вона вже трохи просочилася його борошняною впертістю.

— Я хочу бути особою.

— Це добре, — сказала Семенюк У.К. і поставила перед ним ще три бланки. — Але для цього особа має заповнити заяву розбірливо, не кришитися в полях і вказати контактний номер.

Колобок подивився на графу «підпис заявника».

— У мене немає рук.

— Тоді потрібен акт про неможливість власноручного підпису.

— Хто його складає?

— Ми.

— То складіть.

— Спершу треба встановити, що ви маєте право просити нас скласти акт.

* * *

У дверях сектору з'явився Дід.

Не той, що з молоточком біля Курочки Ряби. Інший. Рідний, наскільки це слово могло застосовуватися до суб'єкта, замішаного на залишках по засіках. Дід був у вицвілій кепці, з торбою через плече і виразом людини, яка прийшла не сваритися, а повернути власність у натуральному вигляді.

За ним зайшла Баба. Вона несла банку сметани як доказ, хоча доказ уже давно мав іншу форму, сидів на стільці й нервово обсипався.

— Ось він, — сказала Баба. — Наш.

Колобок відсунувся, наскільки дозволяв стілець.

— Ви зацікавлені особи?

— Ми його спекли, — сказав Дід.

— Це не відповідь на запитання. Ви заявляєте право власності, право батьківського походження, право рецептурного авторства чи право на повернення харчового продукту?

Дід замислився.

— Ми б хотіли по-людськи.

— По-людськи у нас четвертий поверх, медіація, кабінет без кондиціонера. Тут — статус.

Баба поставила банку сметани на край стола.

— Він від нас утік. Ми його годувати не встигли.

— Ви мали намір його годувати чи ним годуватися? — уточнила Семенюк У.К.

Запала пауза. Дід кашлянув. Баба поправила хустку. Колобок відчув, як у коридорі навіть Миша перестала дряпати коробку Курочки Ряби.

— Ну… — почав Дід. — Казка ж така.

— Казка не є нормативно-правовим актом, — сказала Семенюк У.К. — Хоча інколи має кращу структуру, ніж постанова Кабміну.

Вона повернулася до Колобка.

— Ви усвідомлено залишили місце створення?

— Так.

— З якою метою?

Колобок хотів сказати: «жити». Але слово здалося надто великим для графи, де передбачалося півтора рядки.

— Не бути з'їденим, — сказав він.

Семенюк У.К. кивнула. У її ручці щось коротко скрипнуло. Можливо, співчуття. Можливо, паста.