10-2

– Джеффе?! – здивувалася, виявивши братика.

– Привіт, Джун, – поруч усміхався, махаючи мені п'ятірнею, Басард.

– Не могли пропустити ваше останнє збіговисько, – хмикнув Джефф. – Привіт, Доле! – помахав за мене, з цікавістю на щось втупившись.

Точніше, на когось. Навіть не обертаючись, я могла б заприсягтися, що на Рунью.

На сцені, на тлі яскравих декорацій, якраз достраждала актриса. Після під бурхливі овації впала завіса.

А коли піднялася, там стояли кілька виконавців з інструментами. Які заграли захопливу мелодію.

У натовпі одразу ж зав'язалися танці. Джефф раптом кинувся вперед, пройшов повз мене і підхопив Рунью, яка нічого не встигла зрозуміти:

– Ходімо, красуне! – він стрімко закружляв її в танці.

Доліород наблизився до нас, зіткнувся з братом кулаками і задоволено втупився на мене.

– Якого світла, Доле? – тихо крізь зуби видала я.

– А що, тільки тобі можна? – хмикнув він.

Та всім можна. Суперництво між темними і світлими тягнеться безліч століть. Хто виявиться сильнішим, хто кого переможе, переграє хоч у чомусь.

Але чогось саме зараз мені все це зовсім не подобалося.

– Джун? – простягнув руку Бас. – Давно ми з тобою не віджигали.

– Не хочу танцювати, – хитнула я головою, розвертаючись.

Мені справді не хотілося. Було зовсім не до розваг. Тривога не те що не відпускала – а продовжувала наростати.

Змусивши себе видихнути, я озирнулася. Багато хто веселився, але більшість наших зібралися невеликим гуртком збоку від сцени.

– А зі мною? – подався до мене з натовпу здоровенний чолов'яга.

Людина. Абсолютно незнайомий.

Презирливо фиркнувши, я зробила крок далі. Сходити до нього з відповіддю не збиралася.

Весь гурток подався в наш бік.

Хм.

Схоже, всі чогось чекали.

– Гей! – він смикнув мене за руку, зупиняючи, і спробував притиснути до бічної стіни сцени.

Піднявши другу руку, я зробила ледь вловимий рух пальцем.

Це мало його зупинити. Викинути з його голови бажання спілкуватися зі мною, або навіть сам спогад про мене.

Маю право. Він звернувся до мене, і я можу діяти на свій розсуд.

І це завжди всіх зупиняло. Будь-яку людину!

Повинно було. Але не зупинило.

Здоровань притиснув мене до стіни – чи не вперше в житті хтось набагато сильніший за мене фізично змусив відчути себе слабкою.

Але злякатися я не встигла. Вмить між нами спалахнуло світло, і одразу ж виникла, набираючи матеріальності, білосніжна фігура мого захисника.

Світло! Схоже, просто з душу, на плечах вологі краплі. Абсолютно роздягнений, на волоссі залишки піни.

Наші гримнули сміхом. Вони не зрозуміли, що сталося.

Купки світлокрилих, розсіяні тут і там у натовпі, розвернулися в наш бік. Цікавість присутніх перевертнів і зовсім ледь не залила всю площу.

Але мені було не до сміху. Захисника я не збиралася закликати. Отже, Растон відчув справжню загрозу.

До того ж, він закривав мене собою. Розставивши в сторони величезні білосніжні...

– Крила! – видихнула я, і Растон одразу же зорієнтувався. Прибрав їх, зробив крок, відштовхуючи мужика.

Але боюся, все одно безліч людей встигли помітити.

А я... я насилу відвела погляд від міцних, пружних сідниць. Знову сфокусувавши на сильній широкій спині, між лопаток, де вже не залишилося і сліду крил.

Адже це випадковість. Плями з'явитися не повинні.

Растон змахнув кулаком. І хоча виглядав він значно стрункішим за мужика, той усе одно відлетів від мене. Хто б міг подумати, що у світлого в ударі стільки сили!

На мить завмер перед затихлим натовпом. Після як ні в чому не бувало витягнув із повітря рушник – левітував, звісно. Обернув його навколо стегон, гіпнотизуючи мене рухами сильних, міцних рук.

Душ приймав, значить. Серед білого дня.

Гелі щось теж тут не видно...

Світ, і чому мене це так злить?!

Праворуч привернув увагу шум. Обернувшись, я виявила Рунью, яка тікала. Схоже, вона вирвала руку у Джеффа і кинулася крізь натовп. Той спробував її зупинити, але не надто старався.

Ну, мабуть, я б теж не була рада, якби мого брата в такому вигляді викинули посеред натовпу.

Утім, сам Растон продовжував тримати обличчя. Ніби його це зовсім не турбувало.

Глянувши сестрі вслід, він теж не став за нею кидатися. А навпаки, озирнувся, мабуть, у пошуках місця, де можна непомітно зникнути.

Я ж оглянула всіх, розмірковуючи. Невже спеціально приплатили чоловічкові, щоб до мене пристав? Самі-то бояться.

Спіткнулася поглядом об Дола і попрямувала до нього.

– Ти? – запитала загрозливо.

– Ну Джун, – хмикнув темний. – Ти чого? Весело ж.

– Не весело. Що ви зробили, щоб на нього не подіяла моя сила?

Знову ковзнула навколо поглядом і виявила, що чолов'яга швидко продирається крізь натовп у бік однієї з вузьких вулиць.

– Це неможливо, Джун, ти щось переплутала! – не повірив Доліород.

– Тобто ви знали, що я легко його відшию, але все одно підбили?

– Розраховували на несподіванку, – у його голосі промайнула тривога.

Угу. Розраховували, що я не упущу нагоди продемонструвати всім Растона. Та ось помилилися!

Яро глянувши на нього, я на мить попереджувально блиснула червоним в очах. Дол злякано відсахнувся. А я кинулася за мужиком.

Через кілька миттєвостей виявила, що слідом пробирається мій захисник.

– Дійсно не подіяла? – запитав серйозно, нагнавши мене.

Покосившись на нього, я лише кивнула.

– Моя теж, – тихо відгукнувся він.

Це неможливо. Так просто не буває. За всю історію нашого світу не було такої істоти, на яку не діяла б магія Крилатих. Демари, створіння чужорідні, найкраще їй протистоять... і навіть на них вона діє!

Мужик озирнувся і припустив швидше. Звернув на одну з вузьких кривих вуличок, у яких ніхто не штовхався.