9-2

Кілька митей я дивилася то в дзеркало, то на двері. Але, так і не діставшись до бабусі Дезі, створила портал. І повернулася у свою кімнату в Академії.

Якщо Тріс хотіла, щоб я відпустила Растона, не потрібно було інтригувати мене його сім'єю. Я ж тепер не заспокоюся, поки не дізнаюся.

Спокуса викликати його просто зараз і про все розпитати була настільки великою, що я навіть розлютилася. Це починало скидатися чи то на залежність, чи то на захоплення.

Думки постійно поверталися до обличчя світлого, глузливих зелених очей, губ, що гордо вигиналися. Широких плечей.

Та я ніколи в житті не божеволіла від хлопців! Маючи брата і двох його дружків поруч усе дитинство, надто добре знала, щоб божеволіти.

А зараз це все починало походити на якусь мару.

Тому я просто змусила себе лягти в ліжко. І заснути. Можливо, передостанній раз у нормальній постілі – хтозна, скільки і де триватиме практика.

Мене розбудила тиша. Академія наче вимерла, на нашому поверсі було так тихо, що на мить здалося: проспала! Усі на заняттях!

Опісля згадала, що в наших сьогодні вихідний. Вибралася з ліжка, привела себе до ладу. Хотіла було вдягнути звичний робочий комбінезон, який на людському рівні може змінювати вигляд, але потім передумала. Мені в ньому всю практику ходити.

Наш одяг створений так, що не заважає випуску крил. А от якщо доводиться вдягати людський – там просто кошмар. Він надто щільний.

Подумавши, натягнула легкі блакитні штани і блузу з відкритими плечима. Давно не було приводу вбратися.

Зазирнула в їдальню. Тут теж були зайняті лише кілька столів.

У куточку, на свій подив, я виявила Доліорода. Та не одного, а з якоюсь світлою! Я навіть завмерла на мить: він завжди ставився до білобрисих приблизно так само, як і я. Як і всі наші!

Дівиця сиділа до мене спиною, і я не змогла роздивитися, хто це. Сам Дол зробив вигляд, ніби не помітив мене, і я не стала до нього підходити. Потім якось розпитаю.

Насипала собі порцію побільше і прилаштувалася біля вікна.

– О, а ось і ти! – пролунав голосок Аньї.

Вона наблизилася до мого столика з якимось хлопцем із перевертнів, яких я теж не надто знала.

– Це Орр, він понесе мене, – представила свого супутника.

Той зніяковіло посміхнувся, вкотре підтверджуючи, що репутація, яка мчить попереду мене, вже облетіла всю Академію.

– Понесе? – підняла я брову.

– Він орел! – відгукнулася Анья, немов очікуючи мого схвалення.

Орел понесе в пазурах змію?

– Як символічно, – усміхнулася я. – Ви їсти-но будете?

– Зараз! – зраділа Анья, що я прийняла її кавалера.

Хоча мені-то яке до нього діло? Радше вже йому до мене: поглядав кругленькими оченятами, немов його допустили до королеви.

Утім, крилатих і справді поважають. Вважається, що боги, йдучи, віддали нам частину своїх сил.

Вже не знаю, чи існували насправді ці боги, але вище за нас тільки Оракул.

Поки ми снідали, Анья базікала про свою практику. Я не дуже вникала, що належить перевертням. Знала тільки, що кілька днів вони мають прожити у своїй звіриній іпостасі, абсолютно не користуючись людськими якостями. Відточуючи тваринну складову.

Анью це лякало. Вона час від часу поглядала на Орра, мабуть, боячись, що той забуде про неї у своїх пташиних реаліях.

– Ну що, ти з нами? – обернулася вона до мене.

Не те щоб зважилася... радше хотілося відволіктися. Відпочити від навчання. І не сидіти цілий день із думками про одного світлокрилого!

– Ти вмієш переконувати, – усміхнулася я. – Лечу. Але не обіцяю, що надовго.

Поївши, я все ж вирушила з ними на вечірку. Напевно, особливо активні студенти від усвідомлення того, що скоро випуск, організовували їх одну за одною. А решта – приходили з тих самих спонукань.

Ми злітали з центральної площі, де відбуваються всі урочисті події. Польоти з балконів не надто вітаються. Хоча хто коли звертає на це увагу?

Орр обернувся в орла, змахнувши крилами. Анья одразу ж звилася анакондою, оповила його лапи, якими він її вхопив.

Видовище могло б здатися кровожерливим... якщо не знати підґрунтя.

Надавши супутникам показувати шлях, я летіла трохи позаду. Ще й коло над Академією зробила, усвідомлюючи, що скоро доведеться з нею прощатися.

Цікаво, а Растон зараз де? Займається, готується, чи вже розважається?

Погляд ковзнув у бік гуртожитків світлих.