3

Захисник прийшов на захист. Було в цьому щось... хвилююче.

– Вибачте, не втримався, – усміхнувся брат.

Растон був одягнений у звичайний одяг – щільні темні штани для тренувань, вільну сорочку без ґудзиків та застібок.

Брат змахнув рукою, розчиняючи тризуб. Меч Растона теж зник. Джефф спробував опуститися в крісло, з глузливою цікавістю дивлячись на нас. Але я змахнула волоссям і рішуче кивнула йому на двері, прибираючи і свою зброю.

– Залиш нас, Джеффе, – промовила.

Брат на секунду зам'явся, але пильно глянувши в мої очі, вважив за краще розвернутися.

– Розважайтеся, – хмикнув, спробував стягнути з таці ще одну булочку, отримав по руках і пішов за двері.

А я повернулася до свого... хм, захисника.

Він з'явився серед кімнати моментально. При цьому повністю зібраний, із сумкою на плечі!

– Ти не спав? – запитала здивованою

– Знав, що не втримаєшся, – знизав плечима Растон.

Підхопивши сумку, посунув далі в кут, і вільно опустився в крісло, наче його зовсім не турбувало, що нас усе ще пов'язує магічна сила.

Технічно... я не збиралася смикати його. Хоча спокуса перевірити, як працює зв'язок, звісно, була.

– Що ж, – хмикнула. – Коли вже ти такий розумний і завбачливий, залишайся. А я пішла у ванну.

Серце в грудях незвично стискалося. Адже це мені він має підкорятися! Але виникало відчуття, що навіть зараз Растон постійно на крок попереду. Зібратися он навіть встиг, на відміну від мене.

Стоячи під гарячими струменями, я збирала в кулак свою волю. Йому теж не застати мене зненацька і не побачити... нічого.

Коли я вийшла, безсовісний світлокрилий доїдав останню булочку!

– Хочеш? – простягнув мені відкушену половинку у відповідь на спопеляючий погляд.

– Усі чоловіки вічно голодні, – хмикнула я. – Незважаючи на колір крил.

Бідна бабуся Дезі даремно старалася. Або не даремно. У будь-якому разі, мені їсти, як і раніше, не хотілося, у животі оселилася дивна тривога і немов би заповнювала все місце, відведене для їжі.

А ще в руках він тримав довідник із заклинань, який до того гортала я. І уважно щось у ньому вивчав.

– На добраніч, – промовила я, помахом руки погасивши світло.

Дивно було бажати це світлому. Дивно було відчувати його у своїй спальні. Відвернувшись до стінки, я лежала з розплющеними очима і ніяк не могла заспокоїтися.

Чомусь хотілося обговорити з ним те, що сталося.

Насварившись на себе, буквально силою повернула думки іншим шляхом.

Ми зі світлими вороги? Ну, нехай суперники. Якщо я приведу світлокрилого на ланцюзі, всі наші будуть щасливі, а всі білі збожеволіють від злості. Мені в руки потрапив такий чудовий шанс! Тим паче абсолютно легально. Ось на цьому й треба зосередитися.

Посміхаючись цим думкам, я нарешті заснула. Щоб прокинутися, врізавшись у щось м'яке й тепле!

– Що... – пробурмотіла я, спросоння нічого не розуміючи.

Після різко підскочила. Поруч хтось лежав! У моєму ліжку!

Розвернулася – і вперлася поглядом у задоволене обличчя Растона!

– Якого світла ти сюди забрався?!

– Ти хіба не мріяла затягнути мене у своє ліжко? – радісно видав світлокрилий.

Від такого нахабства я навіть на мить розгубилася. Але не дозволила йому цього помітити, фиркнула презирливо:

– Не приписуй мені своїх бажань.

Ще й роздягнутися встиг! Я спихнула його з ліжка – він не став чинити опір, піднявся. Погляд мимоволі зачепився за запалий живіт, кубики преса, сильні стегна... На тому, що між животом і стегнами, я намагалася погляд не зупиняти. Бо навіть наявність трусів мало що прикривала.

Він і справді був гарний. Дарма що білий.

– Цікаво, – пробурмотіла задумливо, щоб не показувати збентеження, – що буде, якщо ми почнемо битися?

– Хочеш спробувати? – він підняв руку, немов готовий закликати меч.

– Тоді тобі доведеться вбити самого себе, а я залишуся без захисника, – фиркнула я. – І отримаю двояк.

Підозрюю, тоді мені захисника довелося б змінити. Але йому я показувати такий спосіб позбутися мене не стала.

– Тоді я в душ, – хмикнула ця зараза і жваво зайняла ванну, встигнувши на ходу захопити свої речі.