- Я не забула про тебе Емі, – Душа повернулася до неї й дракониха злякалася. Емі порушила обітницю і дух, напевне, на неї сердиться.
Натомість Душа простягла їй кристал, що нагадував кіготь.
- Ти втратила свій, а світу і досі потрібен хранитель. Але цього разу ти будеш вільна, і нам обом не буде самотньо.
Новий кіготь їй підійшов. І дуже навіть личив. Душа затаїлася в ньому ще на кілька тисяч років.
- Ну що? Полетіли? – промив голос.
Емі не відповіла. Дракониха розправила крила і вперше за кілька тисячоліть полетіла.
КІНЕЦЬ
Я вдячна ВСІМ, хто дійшов так далеко. Попри кількість персонажів, характерів і ліній. На одні і ті самі розділи з різних точок зору. На відсутність вирішального двобою і справді захопливої любовної лінії (як і вирішальної сцени для Юі). На відключення світла і перерви в письмі. І сподіваюся, що наступна книга теж Вас зацікавить.
А також тим, хто просто розгорнув її. Хто прочитав кілька розділів і зрозумів, що щось не те. Адже це значить, що ще є куди іти.
Звичний світ зруйнувався 24 лютого, але після перемоги ми збудуємо новий. Світлий і чистий. А поки, шукаймо шлях жити далі і віримо у ЗСУ.
Автор.
#1380 в Фентезі
#385 в Міське фентезі
#826 в Сучасна проза
пригоди і магія, нелінійна розповідь, дракон і інші магічні істоти
Відредаговано: 12.02.2023