Джек 3

Джек був вражений. Відповідь, яку він шукав стільки часу, постійно була під носом. Але Аруніка сприйняла руйнування свого світу набагато ближче, ніж колись він. Він потрусив її за плечі:

 - Аруніка! Аруніка! Це ще не кінець! Якщо він не забере останнє серце ми зможемо жити тут!

 - Не зможемо. Рано чи пізно він або хтось інший все зруйнують. Не варто навіть пробувати, ­– Аруніка зневірилась. По-справжньому.

Джек зазирнув їй в очі, намагаючись розгледіти те світло, яке колись зігріло його. Коли він сам зневірився.

 - Хочеш рятувати світ – рятуй. Дай мені спокій, – розмірено мовила вона і пішла.

Джек не наздоганяв. Не було сенсу. Проте він не міг покинути світ напризволяще. Не цього разу. Але він не зможе обігнати Морта, не викликавши підозр. Ноги самі понесли його до тіні.

Вона і далі стояла там, де він її покинув. Коли б вона мала очі, то пронизувала  б його поглядом. Але вона не мала, тож її поза нагадувала Самотність.

 - Вибач… – видихнув він, наблизившись до неї.

 - Дізнався?  – прошепотіла вона.

 - Так.

 - А вона?

 - Пішла, – зітхнув Джек.

 - Навіщо? – лише зараз хлопець зрозумів, що голос тіні нагадує шурхіт листя навесні. Звісно, він розумів, що питання стосується не Аруніки. Але не міг пояснити, чому з сотень людей він підійшов саме до тіні. Тож просто посміхнувся:

 - Бо люблю.

Тінь не відповіла.

 - Але це не все. Цей світ паде, якщо ми не зупинимо Морта. Потрібно швидше за нього дістатися до печери та захистити серце.

 - Я покажу шлях.

І тінь повела його в кущі.