Захар 2

Захар був глибоко вражений розповіддю Каґоме. Відколи вона викинула серце, її крила повернулись, хоча однаково втратили колишню білизну. Чи повернеться вона?

 - То кого треба врятувати?

 - Останню. Чи «Останнє». Голос ослаб, коли серце розбилося. Але напевне, таки доведеться рятувати цей приречений світ.

 - Тобто ти маєш знайти…

 - І захистити останнє серце. Я і сама вже зрозуміла. Але де його шукати? І як захистити? І чи варто взагалі це робити? – останнє Каґоме мовила тихіше, але Захар однаково почув.

 - Варто. Колись закінчаться усі війни, колись зникнуть екологічні загрози, колись людство усвідомить і прорефлексує свої помилки. Але цього не станеться, якщо не дати йому шанс.

 - Прорефлексує… – задумливо промовила дівчина.

 - Ну від латинського reflexio — повертаюся назад.

 - Я знаю, що воно значить, просто… – вона затнулася, і швидко змінила тему: – Навіть якщо ми знайдемо серце, хоч не маємо ані найменшого поняття, де воно, як ми його захистимо?

 - А твої крила не дають нам якихось переваг?  – Захар думав, що зараз вона розкаже про якісь надздібності чи ще щось. Натомість Каґоме з сумною посмішкою відповіла:

 - Я на них навіть літати не можу.

 - Як? Вони ефемерні чи що? – розгублено мовив хлопець.

 - Цілком навіть справжні. Просто політ – давно втрачене мистецтво. Вже сто років ніхто не мав достатньо великих крил, щоб літати, і навіть ті, хто мали, не використовували їх.

 - То треба вчитися. Ти казала, що можеш чути. Чому ж тоді ти не розпитала птахів як це робиться, – Захар був налаштований рішуче.

Схоже Каґоме образилась, що сама до цього не додумалася. Тож вона підійшла до горобців, припала біля них і щось прошепотіла. На диво, птахи не розлетілися, а один сів їй на долоню. Дівчина підвелась і вони почали цвірінькати. Захар схопив себе на думці, що Каґоме гарно цвірінькає. Дуже гарно.

Горобець замахав крилами та полетів. Каґоме глибоко вдихнула і розмахнулася крилами. І полетіла. Спершу вона хиталася збоку-вбік, але за кілька хвиль політ випрямився. Це було дивовижно. Дівчина маневрувала між хмарами в призахідному небі. На її крилах грало яскравими барвами сонячне проміння, від чого вони здавалися пурпуровими. Захар помітив у неї пташиний хвіст і пір’я у волоссі. Це щось нове.

Нарешті вона спустилася. Хвіст зник, проте у волоссі лишилися  пір’їни. Каґоме  подякувала горобцю і подивилася на Захара.  В її темних очах відлунювали далекі галактики, це вперше відколи вони познайомилися дівчина поглянула йому просто в очі. Чи то сонце, чи її очі й дійсно мають колір фіалок? Захар не знав, натомість зрозумів, що неввічливо витріщатися на неї так довго, тож ляпнув перше, що спало на думку:

 - Вітаю, ти перша людина, що полетіла у небо!

 - Я – гарпія. Люди не мають крил. Вони літають з допомогою найрізноманітніших приладів. Тож твоя ремарка не має ані найменшого  сенсу, – дівчина не поділяла його захвату.

 - Що не так?

 - Це не надасть нам жодних переваг проти руйнівника. Він всемогутній і одержимий.

 - Ти це вже казала.

 - Але нічого не змінилося.

 - Розбираймося з проблемами по ходу їх виникнення. Спершу треба знайти серце.

 - Це набагато легше.

Вона відкинула голову і з дерева, просто їй на обличчя, впав павук. Будь-яка інша людина вже б кричала і намагалася збити б його. Каґоме ж мляво спостерігала за його рухами.

Зрештою, за кілька хвилин, вона допомогла павуку дістатися гілки, де була його павутина.

 - Нам у печеру, що в крайній горі.

 - Але я обнишпорив усю бібліотеку! Ніде не було інформації про розташування серця! Як якийсь пересічний павук може це знати!

 - Відкритий розум

Й відкриті очі має.

А ти лиш мушлю.

 - Так, ти класно віршуєш, але чим нам це допоможе?

 - Нічим. Нам допоможе, якщо ти поведеш мене в ту печеру. Хоча і в цьому немає потреби.

 - Це ще чому?

 - Там дракон. Величезний дракон з величезними крилами та величезними кігтями.

 - Але ми усе одно підемо, просто щоб перевірити, що все добре, – Захар не хотів покидати Каґоме і намагався відтягнути мить прощання.

 - Гаразд. Але якщо нас з’їсть дракон – це цілком твоя провина.