Віддай мені своє серце або міжсвітовий хаос

Вільгельм 2

Дівчина витріщилася на нього. Ніби з Вільгельмом щось не так. З ним завжди все не так.

Десь через хвилину Евелендж нарешті озвалася до нього:

- То ти живий? – спитала з недовірою вона.

- А що? – Вільгельм поправив окуляри. Доволі різкий поворот у розмові.

- Ти мав померти. Я проклята. Мій погляд – убивчий. А ти – живий, – якщо перші три речення вона промовила з рішучістю, якої Вільгельм не чув від жодної з принцес сімнадцяти королівств (можливо, через те, що більшість розмов зводилися питання: «Де твій брат?»), то в останньому було більше від питання.

- Може справа в цьому? – принц зняв окуляри й покрутив їх.

Евелендж знову звела на нього погляд своїх чорних-чорних очей. Вільгельм натомість лупав на неї своїми зеленющими очима. В серці горіло незмінне, ні чим не обґрунтоване переконання, що справа не в окулярах. Навіть якщо його припущення було б вірним, навряд чи якби він відвів погляд, це б допомогло. Без маски її очі здавалися ще глибшими.

- Ні, не через них, – Вільгельм знову вдягнув свої окуляри. Тепер він міг роздивитися обличчя дівчини. Окрім чорних-чорних очей і дивних візерунків, Евелендж мала витончені риси, як і належить графині. Без маски чорне волосся розсипалося й обрамляло обличчя. От тільки веснянки, що розсипалися по обличчю… Це риси селянки.

Софія Стешакова

Подобається

#4233 в Фентезі
#1047 в Міське фентезі
#2826 в Сучасна проза

У тексті є: пригоди і магія, нелінійна розповідь, дракон і інші магічні істоти

Відредаговано: 12.02.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись