Евелендж 3

Він і досі на неї дивився. Евелендж не розуміла. Кожен з ким вона зустрічалася поглядом помирав, а цей живий-живісінький. Що з ним не так?

Незручну мовчанку, що повисла між ними, порушила Евелендж:

 - То ти живий? – спитала з недовірою вона.

 - А що? – Вільгельм поправив окуляри.

 - Ти мав померти. Я проклята. Мій погляд – убивчий. А ти – живий.

 - Може справа в цьому? – принц зняв окуляри й покрутив їх.

Евелендж знову звела на нього погляд своїх чорних-чорних очей. Вільгельм натомість лупав на неї своїми зеленющими очима. Евелендж відзначила, що він має дивний шарм. Але найбільше її здивувало інше. Навіть її наречений, граф Евол не дивився на неї зайвий раз, а коли вона дивилася на нього, щоразу відвертався. Навіть коли робив їй пропозицію, він не насмілився глипнути в її бік. Цей же принц сорок-якийсь-там дивився просто їй в очі.

 - Ні, не через них, – він знову вдягнув свої окуляри. Тепер його очі не були того яскраво-смарагдового кольору, радше болотно-сірого.

 - Ти так погано бачиш?

 - В окулярах однаково краще, а що?

 - Нічого, – Евелендж подумки вилаяла себе за свої думки. Навіть якщо на нього не діє прокляття, це нічого не змінює. Він принц, а вона міський перевертень.

 - То ти графиня? – він ніби вгадав її думки.

 - Не зовсім. Світ зруйнувався до мого весілля, – досить вже з неї брехні.

 - Це жахливо!

 - Ні, якщо врахувати, що жоден з нас не хотів цього шлюбу. Все це план Едварда, короля Елегії. Евол – його племінник. Все заради війни з Імлою, королевою Гір.

 - Це справді жахливо. А мене навіть в політичні інтриги ніхто не вплітає. Подеколи мені здається, що я – привид.

 - Вже вечоріє, – Евелендж змінила тему.

 - Я бачив печеру неподалік. Ходімо!