Аруніка 2

Аруніка роззиралася навкруги. Це місце геть не було схоже на її селище. Люди поспішали кудись. А інші їздили в каретах без коней. Аруніка і прості карети не часто бачила, а тут таке! Вона точно щось знайде!

 - Аруніка! – окликнув її хтось. Цей голос здався їй на диво знайомим.

 - Джек! – крикнула, обернувшись, вона. Добре побачити хоч одне знайоме обличчя тут. До того ж Джек – мандрівник, отже точно знає, що й до чого. Хіба не він розповідав їй про карети без коней, зиму в шафі, чарівні люстерка і ще про багато див?

 - Аруніка, що ти тут робиш? – спитав він.

 - Я впала в білу тріщину.

 - А ти нічого не бачила? – дивне питання. Що вона мала побачити в білій тріщині?

 - Ні. Я шукаю щось для свята врожаю. Тут все таке незвичне!

 - Вона усміхнена. Хіба вона не знає, що її світу більше не існує? – озвався хтось з-за його спини. Відколи це Джек подорожує не сам? Придивившись вона помітила напівпрозорий сірий силует. Але що це означає? Невже вона більше не повернеться до села? Це не може бути правдою!

 - Що? Джек… Невже… Це правда?

 - Ну… Якби… Так… Але все можна виправити! Напевне… – хлопець знітився під її поглядом і це було найкращою відповіддю. – Аруніка! Ми знайдемо Морта і змусимо його все виправити.

 - Справді? – з надією в голосі відповіла вона. Це ж все чого вона хотіла – нести радість у своє селище.

 - Звісно! Я бачу його. Пішли! – Джек вказав на високого сірого чоловіка. Він ішов в бік гір. Схоже вони теж підуть туди. І якщо вони таки повернуться, а це буде не-од-мі-нно, їй треба знайти подарунок для селян..