Евелендж 2

Евелендж  йшла на зустріч світанку. Ця ніч була тихою. Люди таки вміють вчитися. Перейшовши у другу подобу, вона почистила пір’я. Гніздо в цьому кущі птаха зробила кілька днів тому, тож з легкістю вмостилася в нього і заснула.

Її розбудили голоси.

 - Поглянь, курка!

 - То не курка, а пава. Хіба Ви не помітили шийного оперення чи гребеню? ­– він підняв її. – Бачите…

Евелендж не стерпіла такого нахабства і перейшла в першу подобу. Хлопець зберігав такий вигляд, ніби це цілком звично для нього:

 - Вибачте, шановна панна Пава, за те що насмілився потривожити Ваш сон, – промив він поставивши її на землю, а тоді додав, схилившись в шанобливому поклоні: – Вільгельм IIL, принц Елегійський.

Бодай хтось тут має манери, хоча їй здавалося, що він теж не звідси. Той, хто назвав її куркою втік. Але етикет зобов’язували її відповісти:

 - Евелендж Евол-Мельпомена, графиня Скорботних Гір.

Тепер, коли з формальностями покінчено, вона могла піти.

 - Чи дозволить шляхетна панна піти з нею?

 - Ні. Панна бажає мандрувати сама, – Евелендж не шукала собі знайомств.

 - Дозвольте запитати, з якого Ви світу?

 - Зі славетної Елегії, Землі давніх грецьких богів, – при згадці про дім їй стало боляче, але походження й характер не дозволили цьому виплисти назовні. – А Ви?

 - З земель Сімнадцяти королівств. Пробачте мені мою цікавість, та Ваші очі…

Ну ось. Зараз почнеться.

 - … нагадують мені глибину Елегійських озер, що так і тягне всередину. Чи всі панни в Елегії мають такі очі, чи такою красою обдаровано лише Вас?

Красою? Він сліпий? Чи дійсно його вабить глибина? Шкода що вона так ніколи цього не дізнається.

Евелендж скинула маску і…