Каґоме 3

Каґоме йшла вулицею. У Захара навчання, тож він нарешті відчепився. А їй лишалося лише простувати цим не таким вже й  мертвим містом. Люди спішили кудись, навіть мертвих поменшало. Вони ховались під парасолями, тікали від дощу. Дощу, що ніс чистоту в їхнє місто. Дощу, що змивав бруд і пил. Дощу, що живив поодиноку зелень, дарував їй  шанс розквітнути, засяяти, як діамант.

Каґоме йшла вулицею, дозволяючи дощу стікати по її крилах. Вона так і не вигадала, як сховати їх. Хоча, небагато хто взагалі помічав це. Люди надто занурені в себе, аби бачити дива свого світу.

Каґоме йшла вулицею, така ж занурена в дощ, як інші в справи. Дівчина не помітила чоловіка з сумкою. Вони  зіштовхнулися і з сумки випали діаманти, огранені в серця. Це ж серця істинних! Вона зіштовхнулася з руйнівником!

Поки Каґоме думала про це, серця повернулись в сумку, а руйнівник пішов геть. Але в її руці залишилось крихітне серце.

- О, ти тут? – знову Захар. Як він взагалі її знаходить? – А де крила?

Себто де? На місці. Для певності Каґоме змахнула ними. І попри те, що вітер дівчина відчула, вона не помітила самих крил. Серце сховало їх. Але вона не хотіла розповідати про це Захару:

 - Знайшла спосіб сховати їх,

 - Це чудово. А як?

Коли вигадувала відповідь, Каґоме раптом почула крик. Інший, не з цього світу. Він лунав просто в її голові.

 - Щось не так? Ти якась бліда.

Голос з голови не вгавав. Коли вона забагато слухала, то страждала слабкими мігренями. Зараз здавалося, що мозок плавиться.  Її огортала темрява. Чиста темрява означає тишу. Каґоме не вагаючись пішла їй назустріч.