Клер 2

Клер спокійно чекала, поки тому леопардові надумається. Ну, як спокійно… Вона вже гарчала, махала хвостом, шипіла, тож поки інших ідей не було. І коли гієна вже вирішила вчепитися у хвіст пантери, почула солодкий, чарівний аромат. Заєць! Смачнючий-смачнючий заєць! Вона віддала команду клану, і почалося полювання.

Заєць був швидким, але це його єдина перевага. Клер махнула хвостом, і клан без вагань виконав наказ. Вони оточили зайця. Обід злякано махав вушками й дріботів хвостом.

Коли Клер намагалася нарешті нагодувати клан та дурна пантера крикнула:

- Стій!

 - Чого це? – невже Лілі не розуміє, – Я повинна годувати клан.

 - Я тобі не їжа! – пискнула заєць, нібито ці слова здатні щось змінити.

 - Клер! Пусти зайця! – навіщо пускати обід? Це її робота – годувати клан:

 - Чому? ­

 - Бо цей світ приречений! Мисливець полює за його серцем, і коли він його здобуде світ зникне. А я його зупиню, – раптом озвалася здобич.

 - Як ти його зупиниш, якщо навіть нас не можеш? — поглумилась королева. Справді, може це змусить її відступитись і не покалічитись?

 - То за сонцем, кажеш, хтось полює? – спитала Лілі.

 - За серцем. Так, то високий чоловік у чорному.

 - Я – Лілі, – промовила вона. Навіщо вона це каже?  – Давай ми тобі допоможемо перемогти мисливця.

А її спитати не забула? Вона й досі королева гієн. Клер вже розкрила рота, але здобич озвалася першою.

 - Ні, я сама! – ображено мовив їхній обід і поскакав далі.

 - Що робимо? – спитала Клер.

 - Йдемо за нею. Але тихо.

 - Ми її з’їмо? – може нарешті й в пантері прокинувся дух хижацтва?

 - Ні, поки що. Ми простежимо до сонця, переможемо мисливця, а потім повернемось додому.

 - А коли ми її з’їмо? – невже не розуміє? Гарний хижак не дозволяє здобичі піти. А королева клану не робить цього ніколи.

 - Та тобі що? Інших зайців немає? Можеш з’їсти її між «переможемо мисливця» і «повернемося додому».

Лілі дійсно нічого не розуміла. Але ж вона не гієна.