Лілі думала. Клер розлякала всіх людей навколо, бо вони починали заважати. Їм, бачте, не подобалось, що гієни з пантерами гуляють містом. Звісно ж, вони мали рацію, але Клер цього визнати не могла. Тож замість спокійно поговорити, Лілі з кланом мусили тікати. Пантера почула запах зайця.
- Ти чуєш? – спитала Клер. – Обід.
І перш ніж Лілі встигла сказати, що тут не може бути зайця простого, отже то заєць з іншого світу, а отже треба б з ним поспілкуватися, Клер з кланом побігли за ним. Лілі нічого не лишалося, як бігти слідом.
Наздогнала вона їх вже тоді, коли клан оточив здобич.
- Стій! – щодуху прокричала вона.
- Чого це? – відповіла королева. – Я повинна годувати клан.
- Я тобі не їжа! – пискнула заєць. Це так по-заячи. Колись вона стріла одну зебру, яка сказала не їсти її через те, що їй було видиво, а в тому видиві всі щасливо їли траву. Дуже переконлива причина. Проте, попри всю абсурдність своїх слів, пантера все одно прошипіла:
- Клер! Пусти зайця!
- Чому? – та вона знущається?!
- Бо цей світ приречений! Мисливець полює за його серцем, і коли він його здобуде світ зникне. А я його зупиню, – раптом озвалася здобич.
- Як ти його зупиниш, якщо навіть нас не можеш? — поглумилась Клер. Дуже вчасно.
- То за сонцем, кажеш, хтось полює? – спитала Лілі, бо це серйозно впливало на ситуацію.
- За серцем. Так, то високий чоловік у чорному.
- Я – Лілі, – промовила вона. Зайці недалекоглядні й слабкі, проте якщо зайчиха щось знає, то краще тримати її біля себе. – Давай ми тобі допоможемо перемогти мисливця.
- Ні, я сама! – ображено мовила зайчиха і поскакала далі.
Чудово. Просто чудово. Вперта, слабка і недалекоглядна зайчиха хоче врятувати світ.
#3829 в Фентезі
#916 в Міське фентезі
#2569 в Сучасна проза
пригоди і магія, нелінійна розповідь, дракон і інші магічні істоти
Відредаговано: 12.02.2023