Джек

Світ 7.0.0

Джека мало хвилювало те, що трапилось. Минулий його світ зник, і тепер він застряг тут. Це вже вп'яте за останній тиждень. Принаймні він думав, що минув тиждень. Рахувати дні, стрибаючи по світах, важко.

Узагалі Джек з дитинства міг стрибати між світами й ніколи не вважав це дивним чи класним. Це була частина його, якою він не надто переймався. Щодня один раз подай на п'ять хвилин, і можна не перейматися випадковими стрибками цілу добу. Проте зараз хлопець стрибав набагато частіше. 

Це сталося рік тому. Джек стрибнув у світ квіткових дерев і не зміг повернутися. Тоді мандрівник усвідомив, що світи не настільки стійкі, як він вважав. І тоді ж він стрів Морта. Той забирав щось з кожного світу, в якому був. І після того світ руйнувався. Тепер Джек стежив за ним, аби зрозуміти що саме. 

Дивно, що той взагалі його не помічав. Але Джек не задумувався над цим. Його цікавило тільки те, як руйнуються світи. 

Він невпинно слідував за Мортом. Йдучи через зруйноване місто, Джек раптом замислився, що тут сталося. Це час? Чи може напад якогось жахливого чудовиська? Чи може...

Раптом серед будівель майнула тінь. Джек зупинився. Він міг поглянути хто там, але тоді хлопець втратить шанс дізнатися таємницю світів. Мандрівник міг продовжити йти за Мортом, але тоді він ніколи не дізнається, що це за місце.

Джек повернув в бік будівель. Він стрибне в наступний світ і дізнається таємницю. Але зараз хлопець пішов шукати тінь. 

Довго шукати не довелось.  Тінь чекала його. Підійшовши ближче, той усвідомив що тінь дійсно не мала тіла.

  - Хто ти? - запитав Джек.

  - Я - мертва, - відповідь пролунала ніби здалеку.

  - Це як?

  - Колись я мала тіло, і ім'я, і сім'ю, і життя. Не знаю, що я зробила не так. В один день прилетіла ракета. І тепер я мертва.

  - Але як? Як це можливо?

  - Ось так. Тут багато мертвих. Ми не можемо піти, бо не маємо спокою. І ніколи не матимемо.

Джек відчув поштовх. Цей світ скоро паде. Він схопив тінь за холодну руку і стрибнув. За його підрахунками, це має бути останній світ.