Евелендж

Всі знову на неї витріщалися. Звісно Евелендж звикла до поглядів. І вона знала чому. Світла з жовтуватим відтінком шкіра з візерунками, довгаста сукня з пір’я павичів… І звісно очі. Чорні очі з чорними білками, один погляд яких здатен вбити. І якщо шкіра і сукня пояснювались тим, що перевертень-павич, то очі – це її прокляття. Чи дар? Втім, аби вона не знищила все містечко, найкращі артефакторії королівства виготовили маску. Аби магія не резонувала з нею, форма цієї маски мала повторювати її. Тому маска теж мала вигляд павича.

Але в її світі витріщалися з повагою, і одразу відводили погляд, коли вона оберталась, то тут вони витріщались на неї, як на екзотичну тваринку. Але вона не тваринка! Вона – Евелендж, наречена графа Евола, нині мертвого. Як і весь її світ.

За своєю спиною вона почула сміх:

- Ви, пані, певно зібрались на маскарад! – і ще декілька голосів засміялися разом з ним.

Евелендж обернулась. Хлопці були її однолітками. Вона посміхнулась. Як тоді, коли встромила кинджал в серце Евола.

 - Слід поважати тих, хто стоїть вище за тебе, – сказала вона з крижаним спокоєм і зняла маску.

Коли його очі стрілися з її він відступив з виразом жаху і за кілька секунд впав замертво.

Евелендж розвернулась одягла маску і продовжила свій шлях.  За спиною лунали крики і, схоже, почалась якась колотнеча. Вона посміхнулась ширше.

Вона помститься цьому світу.