Джозеф

Світ 12.2.0

Джозеф працював цілий рік, і тому дуже зрадів можливості поїхати у відпустку. Місцем мишолов обрав берег моря. Пригладивши своє гарненьке кардамонове з білим хутром і поклавши в свою невеличку валізку капелюх (аби сонце в голову не пекло), сонцезахисні окуляри (аби очі не сліпило),  вудку (аби рибки наловити), поїхав на відпочинок.

Приїхавши,  котик з задоволенням відзначив, що все саме так, як він уявляв. Ясно-синє небо, декілька білих хмарок, що нагадували розкидане пухове пір’я якоїсь величезної білою птахи. І таке ж ясно-синє море, в якому ледь-ледь колихались крихітні хвильки, ліниво облизувало сонцесяйний пісок.  Джозеф не вірив своєму щастю. Він багато років вважав, що Море Штормів справді завжди штормить, бо жив далеко від нього. Насправді ж,  це був невдалий жарт одного з мореплавців, що відкрив його. На морі ніколи не було справжнього шторму, тому воно було таким популярним серед відвідувачів.

***

Наступного дня Джозеф знайшов на березі гарненьку мушлю. Таку мушлю колись йому показував дід. Він плавав по морям і часто розповідав онуку історії. Джозефу стало сумно. В дитинстві він теж хотів привезти з моря якусь річ, аби показувати дітям і онукам. Та зараз, коли йому вже виповнилось 42, мишолов не мав ані дружини, ані дітей. Схоже він довіку лишиться самотнім. З цими думками він дивився, як море повільно намагалося повернути собі свій скарб. І коли одна з хвиль, підхопивши мушлю, понесла її кудись далеко-далеко, кіт пішов в свій номер.

***

Зі світанком Джозеф, одягнений у капелюх і окуляри, виліз на скелю, аби порибалити. Це було справді цікавим заняттям! Одна за одною він витягав різнобарвним лускатих створінь і відпускав назад. Котик сподівався займатися цим до вечора, але раптом щось пішло не так. Море Штормів вперше в своїй історії заштормило. Але Джозеф не сприйняв це як велике відхилення, бо як пам’ятаєте він не знав про нього майже нічого. Тим, що його здивувало було сонце. Воно стало чорним. Все навколо тряслось і розсипалось. Звідусіль лунали крики жаху і розпачу. Побачивши поруч якусь сяючу дірку Джозеф, недовго думаючи, стрибнув туди. І саме вчасно, бо в наступну секунду скелю, на якій він сидів, поглинуло море.