12

Його губи так чарівно рухалися. Я не зводила з них погляду, стежачи буквально за кожним ворушінням. Тільки зміст сказаного не проникав усередину мого мозку – вся увага зосередилася на тому, як він їх прочиняє, ледве витягає або стискає.

Ні, я збожеволію, якщо не зможу відчути їх під своїми!

– Йди сюди! – муркотнула, вставши на ліжку на коліна і закинувши руки йому на шию.

Сині очі потемнішали, в них щось спалахнуло – небезпечне, гаряче.

Я акуратно спробувала забрати дивну штуковину, яка заважала йому обійняти мене.

– Обережніше, – промовив принц, відводячи її від моїх рук. Потім опустив на тумбочку.

– М-м-м! – притулилася я губами до його губ, нарешті із задоволенням куштуючи їх на смак.

– Міолі, перестань, – хрипко пробурмотів Нортен.

Досить називати мене цим дивним ім'ям! Воно різало слух, і я смикнула головою, щоб сказати йому... Але раптом згадався Бахтіяр. Чомусь мені не можна було говорити, що... Та й яка різниця, якщо поряд такий чоловік!

– Хіба не для цього ти мене покликав сюди? – прошепотіла я, відсторонившись від нього буквально на мить. Щоб заглянути в очі і виявити в них золоті іскри, які привабили мене ще в парку.

Нортен підняв брову, але я вже зірвалася до його губ. Обхопила за шию, спробувавши повалити до ліжка.

– Міолі, – важко дихаючи, він насилу відірвався від мене. Уперся коліном у ліжко, не дозволяючи мені довести справу до кінця.

Його запах зводив з розуму, чоловіче дихання здавалося смачнішим за повітря.

– Міолі, що... – він замовк, схоже, щось усвідомивши.

Підхопив мене на руки і виніс до іншої кімнати. Звісно, я вчепилася в сильну шию, з насолодою потерлася носом об кадик, який від цього сіпнувся.

– Чим тебе не влаштовує спальня? – пробурмотіла. – Моя, звичайно, краща, але до неї далеко!

Жарт здався мені смішним, і я захихотіла. Нортен лише зковтнув, прямуючи до крісла.

– Знаєш, мене ніколи не носили на руках принци, – зізналася я.

– Невже? – підняв брову один з них, змірявши дивним поглядом.

– Ну, окрім тебе, – запевнила я.

Він посадив мене в крісло і поспішив до фантастично оформленого секретера. Натискав на дорогоцінне каміння, і один за одним виїжджали невеликі скриньки.

– Що ти шукаєш? – поцікавилася я, знову повиснувши на сильних, широких плечах.

У голові промайнула невиразна думка про контрацепцію, але мені здалася, що вона не заслуговує на увагу, і я поспішила повернути голову принца до себе.

Замість голови принц обернувся до мене всім тілом.

– На, візьми, – сунув у руки блискучий червоний камінь.

Я покрутила його, і Нортен, хитнувши головою, промовив:

– Не так. До рота.

– О, – видихнула я, і низ живота обпалило гарячим...

Долоні самі собою потягнулися до застібок чоловічих штанів. Принц зависнув на мить, і його очі злегка очманіли. Рука сіпнулася – всередині нього точилася боротьба.

Рішуче струснувши волоссям, він поклав одну долоню на моє підборіддя, ковзнувши великим пальцем між губ. Я одразу ж з насолодою лизнула його, не утримавшись і вильнувши стегнами. Але принц спритно підмінив свій палець червоним камінцем.

Язик обпалило, в очах защипало. Я машинально виплюнула камінь просто на підлогу. У носі страшенно закрутило, і я почала чхати як заведена – високість ледве встигла відсторонитися. Ще й подати мені білу шовкову хустинку з вишитими червоними вензелями Н.А'Р.

– Схоже, доведеться викликати дізнавачів, – похмуро промовив принц, поки я без упину чхала. – Це вже непробачний вплив, потрібно розібратися, що вона використала. Або якщо не вона – то хто.

Він явно відчував досаду з цього приводу. А я почала тверезіти. Не те щоб пожежа всередині живота вщухла, але в голову стали злітатися і адекватні думки.

Спробувала згадати, чи не бовкнула я зайвого... та все здавалося наче в тумані.

Нортен не скористався мною! Я ніяк не могла вирішити, чи подобається мені це. Ну, тобто, він, звичайно, повівся благородно і я почала ще сильніше його поважати. Але хіба в них із Міолі не романтичні стосунки? Хіба він не закоханий у неї, не хоче її, не для цього притягнув сюди вночі, зрештою?!

– У тебе амулети? – все ще витираючи розчервонілий ніс, здогадалася я.

– Звісно, – знизав він плечима, – мене неможна приворожити, ти ж знаєш.

А чи знає моя бабця? Або на дар Міолі це не поширюється?

– Легше? – у голосі принца ковзнули м'які нотки.

Несміливо кивнувши, я спробувала підвестися рівно. В голові ще паморочилося, всю носоглотку безбожно драло, наче я наїлася пекучого перцю. І, що найнеприємніше, збудження внизу живота нікуди не поспішало зникати.

Я дивилася на приголомшливого чоловіка переді мною і нестерпно шкодувала, що він знайшов у собі сили зупинитися.

– Ідемо, проведу тебе, – взяв мою руку принц, і під шкіру прокидався сніп лоскітних іскор. – Постараюся позбутися їх якнайшвидше. Але ти спробуй відпочити. Зараз тобі і на підзарядку небезпечно, організм і так одержав передоз магії.

Хм. Підзарядка – це у буквальному значенні слова, чи що? Така собі батарейка, зарядився і бігаєш усю ніч, як ужалений? А потім ще й день?

І я хочу таку! Тільки вона, напевно, організм сильно зношує. Щось на кшталт магічних енергетиків.

Вирішивши нічого поки не питати, я лише кивнула. Принц, як і раніше, вдивлявся в мене пильно... ох, сподіваюся, спише мою поведінку на те, чим присмачили його ліжко!

Його високість тим самим ходом довів мене назад до кімнат і поспішив до себе. А я випила всю воду з графина, щоб трохи втихомирити горло. Мала намір шмигнути в ліжко, навіть подушки розібрала... коли в нашій з Міленою спільній кімнаті пролунали голоси.

Так і не роздягнувшись, я вискочила туди. Виявила Таяну та Валлі, які мало не іскри метали.

– Що відбувається? – нахмурилася я. – І де Бахтіяр?

Обидві служниці обернулися до мене.