Розділ 15

— Та там така історія, що мильні опери відпочивають. У кіноробів фантазії не вистачить, щоб подібне написати, — зітхнула Віра. — Життя — не серіал, тут все набагато складніше.

— Заплутано, так? — Богдана взяла в руки чашку, щоб погріти руки. Ранок таки був прохолодний. Справжня спека традиційно почнеться тільки в липні.

— Не те слово. Горай-старший, котрий тепер мер...

— Як мер? — стрепенулася Дана. — Хіба Максим Гнатович — не директор гімназії?

— Так ти не в курсі?

— Ні. Та і як я могла дізнатися? Мені відомо тільки те, що ти мені розповідаєш. Інші бути відвертими не поспішають. Гнат Максимович, скромняга, мабуть, хвалитися не любить. Втім, Довгунцям не потрібно розповідати, хто у них за мера. А приїжджі, на зразок мене, і самі дізнаються — у найневідповідніший момент.

— Як ви там з Гнатом уживаєтеся, не уявляю, — тихенько розсміялася Віра. — Я його сама боюся. А Максим — він вже два роки як мер. Його посаду в гімназії виконує Катерина, його друга дружина. Поступиться, якщо наступного разу чоловіка не виберуть. Навіть другого завуча брати не стали, щоб потім не шукати причину для звільнення.

— Мати Таміли? — уточнила Богдана.

— Саме так. Жінка вона, скажу тобі, сувора, навіть жорстка. Починала вона свій трудовий шлях на нашому комбінаті. До цього я Катерину не знала. Батьки її, як і наші, теж в якомусь селі живуть. Катька про них не розповідає. Пихата вона в ті роки була, жах. Втім, і зараз не надто змінилася. Вона спочатку зі своєю дружбою до Люби та Наді під’їжджала. Мабуть, потенціал в них бачила. Але коли на заочне в педагогічний вступила на математичний факультет, то вирішила, що дівчата без вищої освіти їй не рівня. Навіть уявити боюся, що вона зараз про мене балакає. Вискочка без освіти захомутала самого Грабовського. По зальоту все сталося, не інакше. Що ж, формально вона права.

— Нічого подібного, — заперечила Дана. — Одружуватися заради дитини в наш час не обов'язково. Якби Борис тебе не кохав, то заміж би не покликав. Знаєш, я цю Катерину ще жодного разу не бачила, але вона мені вже не подобається.

— Вона мало кому подобається, — розсміялася Віра, але якось невесело.

— Але примудрилася ж вона якось двічі чоловіка собі знайти? — зауважила Дана та поклала голову на плече тітоньці. Та була теплою, немов грубка.

— Першого чоловіка вона довго домагалася, — зауважила Віра.

— Це ж як?

— У наші краї часто навідувався один художник — Тарас Круть. Гарний такий хлопець був. Видний. І батьки у нього — теж художники. За кордоном живуть. Тарас говорив, що тут, у Довгунці, у нього натхнення прокидається. Кілька його картин є в місцевому музеї. Але багато хто підозрював, що його музою була хтось із місцевих.

— Катерина?

— Ой, точно ні! Не уявляю Катьку чиєїсь музою. Коли побачиш її, зрозумієш, про що я. Хоч би що там було, Тарас вирішив не витрачатися на проїзд і оселився в Довгунці. Він навіть до школи влаштувався — учителем малювання, щоб квартиру не винаймати. Вчителям помешкання оплачували. Старшокласниці були в захваті. Я — так точно. А потім Круть несподівано заговорив про від'їзд. Може, з пасією своєї посварився? Не знаю. Люди різне підозрювали. Вони драми люблять не менше за комедії. Але Катерині якось вдалося Тараса на собі оженити. Напевно, думала, що вони разом до його батьків за кордон переїдуть. Катька за художником хвостом вилася, а Круть тоді немов з бодуна ходив. Може й випивав, хто зна? Думаю, що вони з Катькою переспали, тому й розписалися. Але Таміла у них вийшла не одразу. Два викидні перед нею було. Один якраз після весілля. Міла хворобливою росла. Зате он якою красунею стала. Ой, вибач! — вигукнула тітка, цілуючи племінницю в чоло. — Язик мій — ворог мій.

— Так я й сама не сліпа. Бачу, що красуня.

— В батька пішла. Катерині тоді всі дівчата заздрили.

— А де він зараз? Чому вони взагалі розлучилися? — поцікавилася Богдана, мимоволі зацікавившись таємничим художником. Тітонька права — загадкова історія.

— Тарас майже переселився до лісу. Він будиночок купив у родичів однієї бабки-самітниці, коли та віддала богу душу. Там Круть і досі малює. Спочатку для церков та місцевого монастиря творив, а потім його картини стали за кордоном популярними. Батьки на виставках показали. Тарас туди не їздить. Агента собі завів. А сам так і сидить у лісі. Навіть за продуктами в місто не ходить. Йому їх доставляють. Катерина кілька місяців люта-прелюта ходила, коли дізналася, що колишній чоловік картини за валюту продає. Але на той час вона вже була одружена з директором гімназії. Катька всім розповідала, що Тарас їх з Тамілою кинув напризволяще. Але насправді Катерині не хотілося жити однією з дитиною при живому чоловікові. Зрозуміти її можна. Ці творчі натури не кожен витримає.

— А Таміла? Тарас насправді залишив дочку?

— Я його не оправдовую, та Таміла на той час вже не маленька була. Вона часто у батька гостює. А по-друге, саме він її коштами й забезпечує. Заробляє ж пристойно, а самому багато не потрібно. Завдяки йому на весіллі у Таміли співала популярна група зі столиці, хоча сам Тарас на неординарний для Довгунця захід не з'явився. Місцеві від видовища були в захваті. Вибач, але навіть я пішла подивитися. Цікаво ж. Не звинувачуєш мене?

— Ні, — похитала головою Дана. — Правильно зробила, що пішла. Таміла, виявляється, принадною нареченою була. Вродлива, забезпечена, лікар, майже родичка. А родичам просто так відставку не даси.